(— Тепер можна відпустити вашу руку?)

Лахесіс кивнув і відпустив руку Ральфа. Клото відпустив руку Луїзи. На заході Ральф побачив пульсуючі блакитні вогники злітно-посадочних смуг аеродрому. За жовтогарячим світлом дугових ліхтарів палахкотів гострий виступ Кейп-Ґрін, однієї з новобудов на іншому березі Барренса. А далі на схід від аеропорту тяглася ниточка Гарріс-авеню.

(— Красиво, чи не так, Ральфе?)

Ральф, ствердно кивнувши, подумав, що видовище вогнів міста в темряві, яке відкрилося під ними, варте всього, що йому довелося пережити відтоді, як на нього обрушилося безсоння. Усього. Але він вирішив не довіряти цій думці.

Ральф повернувся до Клото й Лахесіса:

(— Гаразд, поясніть, хто ви, хто він і що вам потрібно від нас).

Два лисих лікарі стояли між двома величезними вентиляторами, що викидали в повітря лілово-коричневі потоки. Вони нервово переглянулися, а потім Лахесіс ледь помітно кивнув. Клото виступив уперед, переводячи погляд з Ральфа на Луїзу, начебто збирався з думками.

(— Дуже добре. По-перше, вам слід усвідомити, що хоча все, що відбувається, й здається несподіваним і тривожним, та насправді це не виходить за рамки природного. Я й мій колега робимо те, що призначено нам, Атропос чинить так, як слід діяти йому, а ви, мої дорогі шот-таймери, будете робити те, що належиться вам.)

Ральф гірко посміхнувся:

(— У цьому, я гадаю, й полягає свобода вибору?)

Лахесіс: (— Не слід так думати! Просто те, що ви називаєте свободою вибору, є складовою того, що ми називаємо великим коловоротом існування).

Луїза: (— Ми дивимося немов крізь темну завісу… Ви це маєте на увазі?)

Клото, посміхаючись юнацькою посмішкою: (— Вислів із Біблії? Чудово сказано).

Ральф: (— І дуже зручно для таких хлопців, як ви. Але поки що не будемо про це. У нас є й приказки, які не мають відношення до Біблії, панове, але теж непогані. Наприклад: «Не треба підсолоджувати пігулку». Сподіваюся, ви запам’ятаєте).

Однак Ральфові здалося, що він вимагав занадто багато.

5.

Клото говорив дуже довго. Ральф не знав, скільки часу минуло, тому що на цьому рівні тривалість часу була іншою — більш стислою. Часом у мові Клото взагалі були відсутні слова, вербальні терміни замінялися простенькими яскравими образами, як у дитячих ребусах. Ральф припускав, що вони користувалися прийомами телепатії, що само по собі й було дивно, але в процесі спілкування це здавалося природним, як сам подих.

Іноді слова й образи губилися, їх обривали паузи

(--------)

подиву. Але навіть тоді Ральф зазвичай уловлював зміст того, що намагався пояснити Клото, і йому здавалося, що Луїза розуміє приховане в цих паузах навіть краще, ніж він сам.