Стрілка спідометра завмерла на позначці «сто двадцять», дерева проносилися мимо суцільною жовто-червоно-бурою стіною; з-під кришки капота чулося вже не просте постукування, а гудіння цілого взводу ковалів, що розгулялися на вечірці. Незважаючи на це, їх швидко наздоганяла ще одна трійка поліцейських машин.

Попереду був крутий поворот. Ральф вирішив не послухатися інстинкту і не став тиснути на гальма. Він лише прибрав ногу з педалі газу, коли вони наблизилися до повороту… І втиснувшись ногами в гумовий килимок, відчув, як машину заносить убік; він стиснув зуби, очі під кущиками брів вилізли з орбіт. Завили задні колеса, і Луїза навалилася на нього, хапаючи рукою сумочку, що злетіла на сидіння. Спітнілими долонями Ральф учепився в кермо, гадаючи, що машина зараз перевернеться. Однак «олдсмобіль» був останнім справжнім дорожнім монстром, виготовленим у Детройті, — широким, важким і пласким, тож поворот йому вдалося подолати. Попереду, ліворуч від шосе, Ральф побачив червоний фермерський будинок. За ним причаїлися два сараї.

— Ральфе, тут потрібно повернути!

— Бачу.

Повз них промчала ще одна колона автомобілів. Ральф їхав якомога ближче до узбіччя, молячи Бога, щоб жодна з машин не зачепила «олдсмобіль» на такій скаженій швидкості. Цього не сталося — авта майже нерозривним ланцюжком пролетіли повз, звернули ліворуч і почали підніматися на довгий пагорб, що вів до Гай-Рідж.

— Тримайся міцніше, Луїзо.

— Звичайно, звичайно, — пробурмотіла вона. «Олдсмобіль» мало не з’їхав у кювет, коли Ральф повертав на Орчард-роуд. Якби тут була не ґрунтова дорога, а гудроноване шосе, величезна машина, швидше за все, перевернулася б, продемонструвавши фігуру вищого пілотажу, як на шоу-ралі. Але автомобіль лише занесло. Луїза тонко скрикнула, і Ральф мигцем глянув на неї.

— Швидше! — Вона нетерпляче махнула рукою й у цей момент так надприродно стала схожа на Керолайн, що Ральфові здалося, начебто він бачить примару. Цікаво, як відреагувала б на цю подію Керол, яка за останні п’ять років свого життя тільки й казала, щоб він додав швидкості. — Не звертай на мене уваги, краще стеж за дорогою!

Тепер на Орчард-роуд прямувала ще одна вервечка машин. Скільки? Ральф не знав; він збився з ліку. Загалом не менше дюжини. Поповнення — три машини з написом «ПОЛІЦІЯ ДЕРРІ» та дві з поліцейського управління штату — вихором пронеслося мимо, здіймаючи фонтани пилу й гравію. Лише на мить Ральф вихопив поглядом поліцейського, що махнув йому з вікна патрульної машини, а потім «олдсмобіль» огорнуло жовтою хмарою пилу. Ральф знову притамував у собі бажання натиснути на гальма, викликавши в пам’яті образи Елен і Наталі. За мить він знову міг розрізняти дорогу. Остання колона машин уже здолала половину пагорба.