Розділ двадцять перший

Розділ двадцять перший

1.

«Данкін донатс» на Ньюпорт-авеню — справжній рай для ласунок — мав вигляд веселенького рожевого будинку, що сусідив з обшарпаними старими спорудами, зведеними в основному за один рік — 1946-й. Не будьте такі суворі, це ж Олд-Кейп, де переважали старі автомобілі з написами типу: «НЕ ЗАСУДЖУЙТЕ, ЩО Я ГОЛОСУВАВ ЗА РОССА ПЕРО», де неодмінним атрибутом кожного будинку була старомодна скульптура, де дівчата у шістнадцять років ставали як динаміт, а до двадцяти чотирьох перетворювалися на товстозадих квочок із порожніми очима в оточенні двох-трьох нащадків.

Двоє хлопчаків захоплено виписували кола на яскраво оздоблених велосипедах з екстравагантно загнутими кермами, — і проробляли це із вправністю, яка свідчила про великий досвід у відеоіграх та можливість отримати високооплачувану роботу авіадиспетчерів у майбутньому… Якщо їм удасться уникнути долі наркоманів або не загинути в автокатастрофі. Їхні кепки були хвацько обернені козирками назад. Ральф подумав, чому хлопці не в школі, потім вирішив, що йому байдуже. Можливо, хлопчакам це теж було байдуже.

Раптом два велосипеди, які доти з легкістю оминали один одного, зіткнулися. Хлопчаки полетіли на асфальт, але миттєво підхопилися на ноги. У Ральфа відлягло від серця, коли він побачив, що ніхто не постраждав; їхні аури навіть не відреагували на інцидент.

— Ах ти, вилупку! — роздратовано крикнув хлопчина у футболці із зображенням «Нірвани»[47] своєму дружкові. Йому було не більше одинадцяти. — Їздиш на велику так само, як старі трахаються!

— Я щось почув, — виправдувався той, насуваючи бейсболку на світле волосся. — Такий гуркіт! Тільки не кажи, що нічого не чув!

— Який там у біса гуркіт, — відповів Нірвана. Він розчепірив пальці, які тепер були брудні (або просто стали ще брудніші), а з двох-трьох незначних подряпин сочилася кров. — Поглянь-но на це, гівняний байкер!

— Виживеш, — відповів його дружок.

— Так, але… — Нірвана помітив Ральфа, що прихилився до бампера «олдсмобіля» і спостерігав за ними. — Йоханий бабай, на що це ви так витріщаєтесь?

— На тебе й твого приятеля, — відповів Ральф. — І все.

— Усе, так?

— Так — кінець історії.

Нірвана глянув на свого товариша, потім знову перевів погляд на Ральфа. Тепер очі його світилися такою затятою підозрілістю, яка була можлива хіба що в Олд-Кейп.

— У вас проблеми?

— Ні, — відповів Ральф. Він вдихнув таку кількість червонясто-коричневої аури, що тепер відчував себе суперменом. — Я просто міркував над тим, що в часи мого дитинства ми розмовляли інакше.