Тепер ці двоє почали обговорювати, у якому світлі найкраще подавати запланований мітинг супротивників абортів… Не сумніваючись, що він відбудеться. Жінка висловлювала свою думку, твердячи, що навіть такі тупоголові, як «Друзі життя», навряд чи ризикнуть з’явитися біля Громадського центру після подій у Гай-Рідж. Кіркленд заперечував, стверджуючи, що неможливо передбачити поведінку фанатиків, але зважати на них необхідно. А під час їхньої розмови, обміну жартами й плітками все більше роздутих багатобарвних жуків діловито піднімалися по їхніх ногах і тілах. Один піонер дістався навіть до червоної краватки Кіркленда, маючи намір, очевидно, підкорити обличчя.

Праворуч від себе Ральф уловив неясний рух. Він повернувся до дверей саме вчасно, щоб помітити, як один із техніків підштовхнув другого, вказуючи на них. Раптом Ральф чітко побачив себе й Луїзу збоку: двоє людей без жодної видимої причини (у них не було чорного крепу на рукавах, і вони аж ніяк не належали до команди телерепортерів) застигли посеред автостоянки. Жінка, що вже звернула на себе увагу своїм криком, уткнулась у плече джентльменові… А сам джентльмен, як дурень, утупився в порожнечу.

Ральф тихо заговорив, цідячи слова крізь зуби, немов в'язень, що обговорює умови втечі зі співкамерником в одному зі старих фільмів.

— Підніми голову. Ми й так привертаємо до себе увагу.

Йому здалося на мить, що Луїза не в змозі виконати його прохання… Але вона зібралася з силами й підвела голову, Востаннє подивилася на чагарник, що ріс навколо стін, — мимовільний рух страху, — а потім рішуче повернулася до Ральфа, тільки до Ральфа.

— Ти помітив сліди присутності Атропоса, Ральфе? Адже саме тому ми тут. Щоб… Напасти на його слід?

— Напевно. Чесно кажучи, я ще не придивлявся — занадто багато всього навколо коїться. Гадаю, нам варто підійти до будинку ближче. — Ральфові цього не хотілося, але дуже важливим здавалося зробити хоч щось. Він відчував довколишній саван, його похмуру, задушливу присутність, яка пасивно противилася будь-якому просуванню вперед. Ось із чим їм доведеться поборотися.

— Гаразд, — вирішила Луїза. — Я піду попрошу автограф у Конні Чанґ і постараюся виглядати якомога простодушніше й дурнуватіше. Ти це переживеш?

— Так.

— Чудово. Тому що тоді, якщо вони й будуть дивитися на когось, то тільки на мене.

— Непогано придумано.

Ральф ще раз глянув на Джона Кіркленда й жінку-продюсера. Тепер вони обговорювали можливість живого ефіру, абсолютно не відчуваючи того, що на їхніх обличчях копошаться незграбні трилобіти. Один із них, наприклад, повільно вповзав до рота Джону Кіркленду.