— Чи не знайдеться у вас кількох монеток, пане?

Ральф зісковзнув трохи нижче, щоб жебрак міг чути його.

— Можу побитися об заклад — знову зателефонував дядько з Декстера. Повідомив, що можна отримати роботу на фабриці… Але тільки якщо ти приїдеш сьогодні. Правильно?

П’яниця здивовано кліпнув.

— Hу… Та-ак. Щось типу того. — Він щиро вірив своїй вигадці — більше, ніж будь-хто із тих, що слухали його. — Чудова робота. І я зможу отримати її. О другій годині відправляється автобус на Бангор і Арустук, але квиток коштує п’ять п’ятдесят, а в мене всього п’ятнадцять центів…

— У тебе сімдесят шість центів, — утрутилася Луїза. — Дві монетки по п’ятнадцять, дві по десять, п’ять центів і один. Але незважаючи на те, що ти багато п’єш, у тебе дуже здорова аура. Ти здоровий як бик.

П’яниця розгублено подивився на неї, позадкував трохи і шелепнувся.

— Не хвилюйся, — заспокоїв його Ральф. — Моя дружина всюди бачить аури. Вона дуже духовна людина.

— Невже?

— До того ж вона великодушна, гадаю, вона дасть тобі більше, ніж кілька монет. Чи не так, Еліс?

— Але він же все проп’є, — заперечила Луїза. — Немає для нього ніякої роботи в Декстері.

— Можливо, й так, — погодився Ральф, свердлячи її поглядом. — Але в нього здорова аура. Абсолютно.

— Гадаю, по-своєму ви теж духовні, — мовив п’яниця. Він і далі поглядав то на Луїзу, то на Ральфа, але тепер у його очах загорілася надія.

— Знаєш, ти правий, — сказав Ральф. — Віднедавна це стало дуже важливо. — Він склав губи трубочкою, немов до нього прийшла цікава думка, і зітхнув. Яскраво-зелений промінь відокремився від аури жебрака й увійшов у Ральфа. Ні з чим неможливо було сплутати його смак: яблучне вино Буннера. Терпке, низькосортне, але все одно приємне, — воно було по-робітничому іскристе й підбадьорливе. Разом зі смаком прийшло й відчуття сили, що вже було добре, і ясність думок, що було ще краще.

А Луїза тим часом дістала із сумочки двадцятидоларову банкноту. П’яниця не одразу помітив її, він дивився в небо. І в цей момент від його аури відокремився ще один яскраво-зелений промінь. Він блискавкою сковзнув над зарослою травою й увійшов у рот і ніздрі Луїзи. Банкнота в її руках здригнулася.

— О Боже, як добре!

— Хай їм чорт, цим реактивним літакам Чарлстонської авіаційної бази! — осудливо вигукнув жебрак. — Вони не повинні долати звуковий бар’єр, поки не дістануться до океану! Я мало не впісяв… — Погляд його впав на протягнені гроші, він ще більше насупився. — Ха-а, що ви ще задумали? Якийсь жарт? Ви мене маєте за дурня? Може, я й занадто багато п’ю, але дурнішим від цього не стаю.