«Зовсім ні, — вимовив голос. — Одного разу ти піднявся набагато вище, Ральфе, — і Луїза теж. Але ти піднімешся й туди. Скоро ти будеш готовий».

Орнітолог, який жив, сам не знаючи того, у центрі чудової золотавої аури, уважно оглядівся довкола, можливо, бажаючи переконатися, що божевільний старий не скрадається до нього з ножем. Але побачене змусило стиснуту в ниточку лінію його рота розслабитися. Очі хлопця розширилися. Ральф побачив раптовий промінчик кольору індиго, що вирвався з аури орнітолога, і зрозумів, що спостерігає за плином струму.

«Що з ним? Що він побачив?»

Але Ральф помилявся. Справа була не в тому, що побачив спостерігач за птахами, а в тому, чого він не побачив. Він не побачив Ральфа, бо той піднявся доволі високо і зник із цього рівня.

«Якби вони були зараз тут, у цьому місці, я обов’язково побачив би їх».

«Кого, Ральфе? Кого?»

«Клото, Лахесіса. І Атропоса».

Моментально всі фрагменти в його голові почали складатися, немов кубик-загадка, значно складніший від звичайного.

Ральф прошептав:

— О Боже. О Боже. О Боже.

14.

За шість днів Ральф прокинувся о третій п’ятнадцять і зрозумів, що час виконання обіцянки прийшов.

15.

— Я сходжу в «Червоне яблуко», куплю морозива, — сказав Ральф. Було близько десятої ранку. Серце прискорено билося, думки плуталися під безперервне біле дзижчання страху, який переповнював його. Ніколи в житті Ральф не відчував такої відрази до морозива, однак це був хоч якийсь привід піти в «Червоне яблуко»; був перший тиждень серпня, у прогнозі погоди повідомили, що вдень температура підніметься до дев’яноста ступенів за Фаренгейтом, але до вечора обіцяли грозу.

Ральф подумав, що йому нема необхідності хвилюватися з приводу грози.

Біля кухонних дверей на старих газетах лежала книжкова полиця. Луїза перефарбовувала її в червоне. Вона піднялася з колін, приклала долоні до попереку й прогнулася. Ральф почув хрускіт хребців.

— Я піду з тобою. До вечора від фарби в мене розболиться голова, якщо я хоч трохи не подихаю свіжим повітрям. Не розумію, з чого це я вирішила зайнятися фарбуванням у такий спекотний день?

Бракувало ще, щоб у «Червоне яблуко» його супроводжувала Луїза.

— Не варто, люба. Я принесу твоє улюблене кокосове морозиво. Я навіть не беру з собою Розалі; чому б тобі просто не посидіти на задньому ганку?

— Будь-яке морозиво, поки ти донесеш його з магазину, розтане по дорозі, — заперечила Луїза. — Ходімо разом, поки на нашому боці ще є…