Холлі запитує:

— Він колись згадував при вас про записник? У молескіновій обкладинці?

Рік замислюється, і Холлі дивиться на нього з надією.

— Ні, — нарешті вимовляє він. — Не пам’ятаю такого.

Він розчаровано знічується.

— Він, узагалі, з якимись питаннями до вас звертався? — запитує Ходжес. — Що-небудь його турбувало, нехай навіть дрібниця? Я сам виростив дочку й знаю: іноді вони розмовляють про свої біди алегорично. Напевно, ви це й самі знаєте.

Рікер посміхається.

— Знаменитий «один друг».

— Прошу вибачення?

— Як у «у мене є один друг, у якого дівчина залетіла». Або «у мене є один друг, який знає, хто зафарбував антигейські написи в роздягальні для хлопчиків». Після кількох років у школі будь-який учитель знає про знаменитого «одного друга».

Джером запитує:

— У Піта Сауберса був «один друг»?

— Не пригадую. Мені дуже шкода, що я не можу вам допомогти.

Холлі боязко, без особливої надії в голосі, цікавиться:

— Можливо, один друг, який вів щоденник або дізнався якусь важливу інформацію з якої-небудь записної книжки?

Рікер хитає головою.

— Ні. Правда, мені дуже шкода. Господи, мені б не хотілося, щоб Піт потрапив у біду. Він написав один із кращих творів на моїй пам’яті. Про трилогію про Джиммі Ґолда.

— Джон Ротстайн, — посміхається Джером. — У мене була футболка з принтом…

— Не кажіть, — перериває його Рікер. — «Лайно? Ну й насрати».

— Узагалі-то, ні. Там було про те, щоб не бути нічиїм… хм… подарунком на день народження.