— Знаю, — співчутливо вимовляє продавець. — Не надто приємне видовище, так? Наочні уроки рідко бувають гарними. Він мене розсердив, Піте. Ти хочеш мене розсердити?

— Ні, — відповідає Піт тоненьким, тремтячим голосом. Він більше схожий на голос Тіни, ніж на його. — Не хочу.

— Отже, ти отримав важливий урок. Заходь. Рухайся дуже повільно, але, якщо хочеш, обійди цей бруд.

Піт входить у кімнату, не відчуваючи ніг, і просувається наліво, уздовж однієї з книжкових шаф, намагаючись не ступати мокасинами на просочені кров’ю ділянки килима. Таких небагато. Паніку, яка охопила його спочатку, затулив дзеркальний екран жаху. Він усе думає про ці червоні губи. Усе уявляє, як великий і страшний сірий вовк каже Червоній Шапочці: «Щоб міцніше поцілувати тебе, дитино».

Я повинен думати, каже він собі. Повинен, інакше помру в цій кімнаті. Може, усе одно помру, але, якщо я не зможу думати, то помру точно.

Він продовжує обходити чорнувато-фіолетову пляму, поки не впирається у вишневий комод, і там зупиняється. Щоб пройти далі, доведеться наступити на закривавлену частину килима, а, вона, можливо, ще не висохла й хлюпатиме. На комоді стоять графини з випивкою і кілька пузатих склянок. На столі він помічає сокирку, на її лезі відбивається світло лампи. Напевно, це зброя, якою людина з червоними губами вбила містера Халлідея, і Піту здається, що це мало б налякати його ще сильніше, але натомість вид сокирки прочищає йому мізки, як хороший удар по потилиці.

У нього за спиною з клацанням зачиняються двері кабінету. Продавець, який, напевно, і ніякий зовсім не продавець, тулиться до них і направляє на Піта веселенький пістолет.

— Ну от, — вимовляє він і посміхається. — Тепер ми можемо поговорити.

— Кх… кх… — Він прокашлюється, робить ще одну спробу й на цей раз йому вдається заговорити: — Про що? Про що ми можемо поговорити?

— Не корч із себе дурника. Записники. Які ти вкрав.

Тут у голові Піта все склалося. У нього відвисла щелепа.

Продавець, який не продавець, усміхається.

— Ага, бачу, дійшло нарешті. Скажи мені, де вони, і зможеш вийти звідси живим.

Піт так не думає.

Він думає, що вже знає занадто багато для цього.

28

28

Коли дівчина виходить із кабінету містера Рікера, вона посміхається; як видно, розмова пройшла успішно. Тікаючи по коридору, вона навіть змахує пальчиками, можливо, усім трьом, але швидше Джерому.

Містер Рікер, який проводив її до дверей, дивиться на Ходжеса та його помічників.