Ще один шок.

— Ваш…

— Ще одна давня історія. Неважливо. Вони там?

— Ні. Вони були там, але потім я їх переніс.

— Чи повинен я вірити цьому? Думаю, ні.

— Через нього. — Піт знову піднімає підборіддя в бік тіла. — Я намагався продати йому одну з книжок, а він став погрожувати, що повідомить поліції. Мені довелося їх переховати.

Червоні Губи обмірковує почуте й киває.

— Добре, вірю. Це відповідає тому, чого він не розповідав. То де ти їх сховав? А, Пітере? Колись. Нам обом стане легше. Особливо тобі. І справі кінець, і з плечей геть. «Макбет», акт перший.

Піт не колеться. Розколотися — значить померти. Це та людина, яка вкрала записники із самого початку, тепер він це розуміє. Украла записники і вбила Джона Ротстайна понад тридцять років тому. А тепер він убив містера Халлідея. Чи задумається він хоч на секунду, перш ніж додати Піта Сауберса до свого списку?

Червоні Губи з легкістю розуміє, про що він думає.

— До твого відома, мені не потрібно тебе вбивати. Принаймні одразу. Я можу всадити тобі кулю в ногу. Якщо це не розв’яже твого язика, я прострелю тобі яйця, а без них такому молодому хлопцеві, як ти, навіщо й жити, чи не так?

У Піта, загнаного в глухий кут, не залишилося жодних почуттів, крім палаючої, безпорадною люті, яку можуть відчувати тільки юнаки.

— Ви вбили його! Ви вбили Джона Ротстайна! — На очі йому навертаються сльози й скочуються по щоках теплими струмочками. — Це був найкращий письменник двадцятого століття, а ви вдерлися до нього в будинок і вбили його! Через гроші! Через якісь гроші!

— Не через гроші! — кричить у відповідь Червоні Губи. — Він продався!

Він робить крок вперед, стовбур пістолета злегка нахиляється.

— Він послав Джиммі Ґолда під три чорти і назвав це рекламою. Та й взагалі, хто ти такий, щоб судити? Ти сам намагався продати їх. Я ніколи не хотів їх продавати. Може, одного разу, коли був молодим і дурним, але більше жодного разу. Я хочу їх прочитати. Вони мої. Я хочу провести пальцями по чорнилу й відчути слова, які він написав власною рукою. Думка про це тридцять шість років не давала мені збожеволіти!

Він робить ще один крок уперед.

— Так, а гроші зі скрині? Ти їх теж узяв? Звичайно, ти їх узяв. Ти — злодій, а не я. Ти!

Цієї миті Піт занадто оскаженів, аби думати про втечу, бо це останнє звинувачення, хоч і не справедливе, все ж таки майже відповідає істині. Він просто хапає один із графинів і щосили кидає його у свого мучителя. Червоні Губи цього не очікує. Він ухиляється, трохи хильнувшись праворуч, графин влучає йому в плече. Скляна пробка вилітає, коли графин падає на килим. Гострий колючий запах віскі домішується до запаху старої крові. Мухи дзижчать збудженою хмарою, їх бенкет перервано.