Піт хапає другий графин і кидається на Червоні Губи, замахнувшись їм, як кийком, і забувши про пістолет. Спотикається об витягнуті ноги Халлідея, падає на одне коліно, і, коли Червоні Губи стріляє — у закритому приміщенні звук пострілу звучить, немов плескіт у долоні, — куля проходить у нього над головою, настільки близько, що зачіпає волосся. Піт чує її:
Останні два графини залишилися позаду, і вже немає часу повертатися до них. Піт підводиться на ноги й хапає зі столу сокирку, не за прогумовану ручку, а за лезо. Він відчуває гострий біль, коли лезо впивається в долоню, але це далекий біль, біль людини, що живе в іншій країні. Червоні Губи стискає пістолет і піднімає його для чергового пострілу. Піт думати не може, але якась глибинна частина його розуму, яка, можливо, до цієї миті ніколи не прокидалася, розуміє, що, якби він був ближче, то зміг би зчепитися з Червоними Губами й вирвати в нього пістолет. Легко. Він молодший і сильніший. Але між ними стіл. Тому він робить інше — кидає сокирку. Та летить у напрямку Червоних Губ, прокручуючись у повітрі, як томагавк.
Червоні Губи скрикує й відсахується від неї, піднімаючи руку з пістолетом, щоб захистити обличчя. Обух сокирки б’є його в передпліччя. Пістолет відлітає вбік, б’ється об одну з книжкових шаф і з гуркотом падає на підлогу. Лунає звук пострілу. Піт не знає, куди летить друга куля, але вона не потрапляє в нього, а це головне.
Червоні Губи повзе до пістолета, сиве волосся звисає йому на очі, з підборіддя капає кров. Він моторошно спритний, чимось нагадує ящірку. Піт прораховує, знов-таки не думаючи, що, коли кинутися до пістолета, він програє Червоним Губам. Зовсім трохи, але програє. Є шанс схопити його за руку, перш ніж той встигне повернути пістолет для пострілу, але зовсім слабкий.
Натомість він кидається до дверей.
— А ну повернися, гівно! — кричить Червоні Губи. — Ми ще не закінчили!
На мить повертається ясність думки. «Ні, закінчили», — думає Піт.
Він рвучко відчиняє двері і, пригнувшись, вибігає з кабінету. Сильним, розгонистим рухом лівої руки Піт зачиняє двері й щодуху мчить до виходу з магазину, за яким Лейсмейкер-лейн і благословенне життя інших людей. Лунає ще один постріл — приглушений, — і Піт пригинається ще більше, але ні удару, ні болю не відчуває.
Він смикає двері. Не відчиняються. Піт кидає божевільний погляд через плече назад і бачить, як Червоні Губи, тягнучи ноги, виходить із кабінету Халлідея, на обличчі — кривава борідка. У руці у нього пістолет, і він намагається цілитися. Піт неслухняними пальцями береться за ручку замка, йому вдається її затиснути й повернути. Наступної миті він уже стоїть на сонячному тротуарі. Ніхто на нього не дивиться. Наскільки можна окинути оком, узагалі нікого немає. У цей робочий день торгова Лейсмейкер-лейн як ніколи безлюдна.