— Сподіваюся, що так, — відповіла Рейчел. — Мені дуже потрібно потрапити сьогодні з Чикаго до Бенгора. Боюся, це… це справді терміново. Чи могли б ви перевірити наявність квитків?

— Так, мем, але часу обмаль, — у голосі оператора вчувався сумнів.

— Перевірте, будь ласка, — сказала Рейчел, і її голос трохи затремтів. — Я чекатиму.

— Добре, мем. Будь ласка, не кладіть слухавку, — лінія вмить виповнилася м’якою тишею.

Рейчел заплющила очі, та за мить відчула, як прохолодна долонька торкнулася її руки. Вона розплющила очі та побачила, що Еллі підійшла до неї. Ірвін та Дорі стояли поруч, розмовляючи та дивлячись на них. «Так дивляться на тих, кого підозрюють у божевіллі», — втомлено подумала Рейчел. Вона якось видавила посмішку для Еллі.

— Не дозволяй їм спинити тебе, мамо, — промовила Еллі низьким голосом. — Будь ласка.

— У жодному разі, сестричко, — сказала Рейчел і раптом здригнулася — вони так називали дочку, коли з’явився Ґейдж, але ж тепер вона більше нікому не була сестричкою, правда ж?

— Дякую, — відповіла дівчинка.

— Це дуже важливо, так?

Еллі кивнула.

— Люба, я вірю, що так і є. Та ти б мені дуже допомогла, якби розповіла трохи більше. Це був просто сон?

— Ні, — заперечила Еллі. — Це… це все ще відбувається. Воно пронизує мене. Хіба ти не відчуваєш, мамо? Це ж як…

— Як вітер.

Еллі тривожно зітхнула.

— Але ти не знаєш, що це було? Ти більше нічого не пам’ятаєш про свій сон?

Донька глибоко задумалася, та лише сумно похитала головою.

— Татко. Черч. І Ґейдж. Це все, що я пам’ятаю. Але я не пам’ятаю, чому вони зібралися всі разом, мамо!

Рейчел міцно її обійняла.