— Усе буде гаразд, — сказала вона, та камінь з її душі зовсім не спав.

— Доброго вечора, мем, — у слухавці пролунав голос оператора.

— Так? — Рейчел іще сильніше вчепилася в Еллі та телефон.

— Гадаю, вас таки можна доставити до Бенгора, мем. Та боюся, буде це пізньої ночі.

— Не має значення, — відказала Рейчел.

— Ви маєте ручку? Маршрут складний.

— Так, занотовую. — Вона витягла недогризок олівця з шухляди. Там же знайшла конверт, на задньому боці якого можна було писати.

Рейчел уважно слухала та все записувала. Коли оператор авіаліній закінчила, Рейчел слабко посміхнулася та зігнула великий і вказівний пальці в букву О, щоб показати Еллі, що все буде гаразд. «Можливо, буде гаразд», — уточнила подумки вона. Деякі пересадки виглядали дуже, дуже щільними… особливо в Бостоні.

— Будь ласка, забронюйте все, — попросила Рейчел. — І дякую вам.

Кім записала ім’я Рейчел та номер її кредитної картки. Нарешті Рейчел поклала слухавку — втомлено, але з полегшенням.

— Тату, відвезеш мене до аеропорту?

— Гадаю, мені варто сказати ні, — сказав Ґолдман. — Гадаю, саме я маю покласти край всьому цьому божевіллю.

— Ти не посмієш! — пронизливо закричала Еллі. — Це не божевілля! Ні!

Ґолдман моргнув і відступив назад під тиском цього маленького, але дуже лютого спалаху.

— Відвези її, Ірвіне, — спокійно промовила Дорі в німій тиші. — Я також починаю хвилюватися. Мені буде краще, якщо я знатиму, що з Луїсом усе гаразд.

Ґолдман витріщився на дружину та врешті повернувся до Рейчел.

— Якщо ти хочеш саме цього, я відвезу тебе, — сказав він. — Я… Рейчел, якщо ти хочеш, я можу поїхати з тобою.

Рейчел похитала головою.

— Дякую, тату, але я забронювала останні місця. Неначе сам Бог зберіг їх для мене.

Ірвін Ґолдман зітхнув. У цю мить він виглядав дуже старим, і Рейчел спало на думку, що її батько дуже схожий на Джада Крендала.