— Дякую. Продовжуйте, мем.

— Джаде, ви не бачили сьогодні Луїса?

— Сьогодні? Не можу сказати, що так, Рейчел. Але сьогодні вранці я був у Брюері на закупах, а потім весь день прововтузився в саду за будинком. А що?

— Не хвилюйтеся, ймовірно, нічого. Просто Еллі в літаку наснився поганий сон. Я, як могла, заспокоїла її.

— В літаку? — голос Джада здригнувся. — А де ви, Рейчел?

— У Чикаго, — повідомила вона. — Еллі та я прилетіли з моїми батьками сюди на деякий час.

— А Луїс з вами не полетів?

— Він збирається прилетіти сюди під кінець тижня, — відповіла Рейчел, і їй було важко стримуватися. Щось у Джадовому голосі їй дуже не подобалося.

— Це він вам запропонував полетіти в Чикаго?

— Ну… так. Джаде, що трапилося? Щось трапилося, правда ж? І ви щось про це знаєте.

— Напевно, вам слід переповісти мені, що снилося Еллі, — після тривалої паузи сказав Джад. — Я хотів би послухати.

46

Поговоривши з Рейчел, Джад накинув легкого плаща — день видався хмарним, та й вітер зривався — і перейшов через дорогу до будинку Луїса. Він на мить зупинився, щоб перевірити, чи не їде яка вантажівка. В усьому цьому винні вантажівки. Срані вантажівки.

От тільки це неправда.

Старий відчував, як його притягувало «Кладвишче домажніх тварин» — і те, що було за ним. Раніше поклик був м’якою, спокусливою колисковою, яка обіцяла оманливий затишок і неймовірну силу. Але тепер цей голос виповнився низькими, зловісними нотами — став загрозливим і жорстоким. «Не втручайся, ясно?»

Та він не міг не втручатися. Надто вже велика провина лежала на ньому. Він відповідальний за все це.

Він бачив, що «Хонда Цівік» Луїса зникла з гаража. Стояв лише великий запилений «універсал» «форд», яким, вочевидь, давно не користувалися. Джад спробував відчинити задні двері, і ті легко піддалися.