Він уже був біля огорожі. Його тенісні туфлі гойдалися на фут нижче від стрілоподібних наконечників. З такого ракурсу вони зовсім не видавалися тупими, навпаки — були дуже навіть гострими. Раптом Луїс збагнув, що ризикує не тільки яйцями. Якщо він впаде на одну з цих штук, то його прохромить наскрізь: ваги тіла вистачить, аби йому пробило легеню. Повернувшись, копи знайдуть вельми невчасну й особливо жахну гелловінську прикрасу на огорожі «Привітного краєвиду».

Швидко дихаючи, майже задихаючись, Луїс спробував намацати втомленою ногою одну з паль. Він повис, ноги задригалися в дивному танці, шукаючи опору.

Промені світла торкнулися його та почали стрімко наближатися.

О, Боже! Це машина! Їде машина!

Луїс спробував підтягнутися. Але руки зісковзували. Скрючені пальці ось-ось мали відпустити гілку. Все ще намагаючись поставити ноги на паркан, чоловік озирнувся. Так, це була машина. Однак вона промчала вулицею, навіть не знизивши швидкість. Пощастило. Якби вона тільки…

Мокрі пальці вже майже не тримали його. На голову посипалася кора. Одна нога вже знайшла опору, але інша штаниною зачепилася за наконечник палі. Бог свідок: Луїсові вже несила була триматися. У відчаї він смикнув ногу. Гілка вигнулася ще більше. Руки знову заковзали. Затріщав одяг, і ось Луїс уже стояв обома ногами на двох стрілоподібних наконечниках. Їхні гострі кінчики впивалися в підошви тенісних туфель, і дуже швидко йому стало боляче, але чоловік все одно продовжував так стояти. Полегшення в руках було сильніше за біль у ногах.

«Ну і вигляд у мене», — подумав Луїс з неясною і похмурою веселістю. Тримаючись за гілку лівою рукою, він витер праву руку об куртку. Потім поміняв руки і витер ліву.

Він так постояв ще хвилини дві, а потім посунув руки вперед. Гілка була достатньо тонкою, аби він міг зчепити пальці. Гойднувшись вперед, як Тарзан[147], він відштовхнувся ногами від гострих паль. Гілка небезпечно вигнулася, пролунав зловісний тріск, і Луїс відпустив руки, сподіваючись на удачу.

Приземлився він невдало. Коліно глухо вдарилося об надгробок, і все єство Луїса зайшлося в агонії. Чоловік перекотився на траву, руки стискали коліно, губи розтягнулися в гримасі болю. Він дуже боявся, що розбив колінну чашечку. З часом біль почав трохи згасати, і Луїс відчув, що вже може трохи згинати ногу. Все буде гаразд, якщо він рухатиметься далі і не дасть собі тут заціпеніти. Можливо.

Він зіп’явся на ноги та пошкутильгав уздовж огорожі до Мейсон-стрит, де залишив інструменти. Спершу коліно дуже боліло і чоловік шкутильгав, але під час ходьби біль стих, обернувшись на постійне тупе ниття. В аптечці «Хонди» був аспірин. Треба було взяти його з собою. Тепер надто пізно. Луїс пильнував машини і, коли одна проїхала повз, сховався в глибинах цвинтаря.