Луїс повільно провів вузьким променем по трьох футах Ґейджевого зросту. Від нових туфель до костюмних штанів та маленького піджачка (
Із рота Луїса вирвався неприємний звук, і весь гнів через Ґейджеву смерть повернувся у вигляді стрімкого жаху перед надприродним та паранормальним. Він усе більше переконувався, що перебрався на мешкання в країну божевілля.
Луїс поліз у задню кишеню штанів по носовичок. Хитаючись із ліхтариком у правій руці, він знову нахилився вперед. Якщо одна з половинок кришки впаде, то вона точно зламає йому шию. Хустинкою він ніжно витер мох, який виріс на шкірі Ґейджа. Такий темний, що йому на мить здалося, ніби в Ґейджа немає голови.
Мох був вологим і нагадував піну. Луїс мав би це передбачити: останніми днями дощило, а ящик не був водонепроникним. Блимаючи ліхтариком навколо, чоловік помітив, що труна лежала в неглибокій калюжі. Під усім тим слизом він побачив свого сина. Розуміючи, що після того, що сталося, ніхто не відкриватиме труну, гробарі виконали свою роботу абияк. Ґейдж виглядав як погано зроблена лялька. Шия малюка була неприродно вигнута. Очі глибоко запали під заплющеними повіками. Щось біле висунулося у нього з рота, мов язик альбіноса, і Луїс спершу подумав, що гробарі використали забагато бальзамічної рідини. Це в принципі було нелегкою справою, а з дитиною так взагалі неможливо вгадати, коли рідини ще замало, а коли — вже забагато.
Потім Луїс збагнув, що то тільки вата. Він висмикнув її з хлопчикового рота. Ґейджеві губи — на диво, в’ялі та якісь надто темні та широкі — стулилися з тихим, проте виразним плямканням. Луїс кинув ватний тампон у могилу, де той потонув у дрібній калюжі та огидно відсвічував білим. Тепер одна зі щік Ґейджа стала схожою на щоку старого діда.
— Ґейдже, — прошепотів чоловік. — Я зараз тебе звідси заберу, гаразд?
Луїс молився, аби ніхто не проходив повз. Доглядач обходить цвинтар десь о 12: 30. Більше не мало значення, побачить його хтось чи ні. Якби промінь чийогось ліхтарика торкнувся Луїса, поки він стояв у могилі та займався свою зловісною справою, чоловік схопив би свій зігнутий страшний заступ та розтрощив би ним череп непроханого гостя.
Луїс підклав руки під Ґейджа. Тіло розпливалося в усі боки, наче в ньому не було кісток, і раптом химерна, жахна думка виникла в його голові: коли він підніме Ґейджа, тільце малюка розламається, і у нього в руках залишиться по половинці. Він так і стоятиме там, в ящику, зі шматочками сина в руках. І волатиме без кінця.