Усе вище і вище, не дивитися вниз. Тіло сина в брезентовому згортку гойдалося у нього в руках. Угору, поки вітер прокладає і просвердлює нові шляхи крізь його волосся, тріпаючи його в різні боки.
Луїс постояв пару хвилин на вершині бурелому, а потім пішов униз. Так само легко, наче спускався сходами. Кайло і лопата гриміли та глухо дзенькали об його спину. Хвилину по тому він стояв на пружній, засипаній хвоєю землі. Стежка знову була перед ним. А за спиною нагромаджувався бурелом, набагато вищий за цвинтарну огорожу.
Чоловік пішов стежкою з сином, наслухаючи стогін вітру в кронах дерев. Звук більше не здавався йому жахним. Нічну роботу було майже виконано.
54
Рейчел Крід проїхала знак «ВИЇЗД 8. ДО ПОРТЛЕНДА, ВЕСТБРУКА — ТРИМАЙТЕСЯ ПРАВОРУЧ» і скерувала свій «Шевроле Шеветт» до з’їзду з автостради. Зліва вона бачила, як блимала на тлі нічного неба зелена вивіска готелю «Голлідей Інн». Ліжко, сон. Кінець цієї невпинної, пекельної напруги. Кінець — хоча б тимчасовий — болючому смутку за дитиною, якої більше нема. Вона збагнула, що це горе подібне до болю від видалення зубів. Спершу — повне заціпеніння, та навіть крізь це заціпеніння ти відчуваєш, як звивається в тобі біль, наче кіт, який хоче впіймати свого хвоста; біль, який от-от прийде. І він покаже себе у всій красі, як тільки скінчиться дія новокаїну.