І коли Ґейдж опустив лезо, Луїс відскочив, не думаючи вже ні про що. Скальпель просвистів повз чоловікове обличчя, і Ґейдж похитнувся. «Він такий же незграбний, як і Черч», — подумав Луїс і вдарив сина ногою. Ґейдж незграбно впав, і, перш ніж хлопчик встиг піднятися, Луїс уже сидів на ньому, коліно притискало руку зі скальпелем до підлоги.

— Ні, — задихалася істота під ним. Її обличчя викривилося і зморщилось. Лиховісні очі повнилися тупою тваринною ненавистю. — Ні! Ні! Ні!

Луїс дістав один зі шприців. Діяти треба було швидко. Істота під ним була слизькою, мов та риба, і вона б нізащо не відпустила скальпель, байдуже як сильно він давитиме їй на зап’ясток. До того ж здавалося, що вона йде брижами та міняться, якщо на неї дивитися: лице Джада, з мертвою печаткою обвинувачення на ньому, розтрощене обличчя Віктора Паскоу з безтямними порожніми очима. Воно було й дзеркалом також — у ньому відбилося Луїсове смертельно бліде, божевільне лице. Потім воно змінилося знову: стало мордою тої істоти з лісів — низькі брови, мертві жовті очі, довгий, гострий, роздвоєний язик; оскал і сичання.

— Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні!..

Воно брикалося під ним. Шприц вилетів з руки Луїса та покотився вниз. Він намацав інший, витягнув і всадив його прямо в маленьку Ґейджеву спинку.

Воно заволало, затряслося, витягуючись та звиваючись, і ледь не скинуло Луїса. Чоловік дістав третій шприц, загнав голку в ручку Ґейджа та дотис поршень до упора. Він зліз з хлопчика й став відповзати геть. Ґейдж повільно зіп’явся на ноги та хитаючись пошкандибав до нього. П’ять кроків — і скальпель випав з його руки. Встромився лезом у дерево і так застиг. Десять кроків — і це дивне жовте світло в очах дитини почало гаснути. Дюжина кроків — і малий упав на коліна.

Ґейдж поглянув на чоловіка, і на мить Луїс упізнав у ньому свого сина — свого справжнього сина — його нещасне личко, переповнене болем.

— Татку! — скрикнув він і впав на підлогу обличчям уперед.

Луїс постояв з хвилину, потім підійшов до Ґейджа. Рухався він обережно, очікуючи якоїсь пастки. Але пастки не було. Ніякі пазуристі лапи не вчепилися раптово в нього. Пальці професійно ковзнули по Ґейджевій шиї, шукаючи пульс. Востаннє в житті він виконував обов’язки лікаря: перевіряв пульс, перевіряв, аж доки той не зник повністю.

Коли все скінчилося, Луїс підвівся з колін і побрів у дальній кінець коридору. Він упав на підлогу, скрутився, все сильніше втискаючи себе в найдальший закуток. Чомусь він подумав, що стане ще меншим, якщо засуне до рота великий палець, тож він так і зробив.