Він поставив бляшанку на багажник «Шеветта» та спостерігав, як легко Черч зістрибнув з даху авто й заходився їсти. Луїс засунув руку в кишеню куртки. Черч, насторожившись, глянув на нього — кіт наче читав його думки. Луїс посміхнувся і відступив від машини. Черч знову почав їсти. Луїс дістав з кишені шприц, зняв з нього упаковку та набрав сімдесят п’ять міліграмів морфію. Він сховав назад флакончик і підійшов до Черча, який з підозрою зиркав навкруги. Луїс всміхнувся коту та сказав:

— Черчу, доїдай! Ну ж бо! Гей-гай, ану давай, так?

Він став гладити кота, відчув, як вигинається у того спина, і, коли Черч продовжив наминати свій обід, Луїс здавив його смердючі кишки та засадив голку в стегно.

Черч забився в корчах. Він боровся з чоловіком, кусався, дряпався, харчав, однак Луїс міцно тримав кота, вдавлюючи поршень шприца до упору. Тільки після цього відпустив його. Кіт зістрибнув з «Шеветта», сичачи, мов чайник, жовтаві плями очей були дикими та лиховісними. Зі стегна у нього стирчав шприц, який потім випав і розбився. Луїсу було байдуже. Він мав ще.

Кіт пішов до дороги, потім повернувся, наче щось пригадав. На півдороги він захитався, мов п’яний. Пройшов іще трохи, стрибнув і впав. Черч лежав за фут від ґанку, важко дихаючи.

Луїс зазирнув до «Шеветта». Якщо потрібні були іще докази, окрім того, що серце його обернулося на камінь, він їх мав: сумка Рейчел на сидінні авто, її шарф, клатч зі стосом квитків авіаліній «Дельта».

Коли він пішов до ґанку, боки Черча перестали здійматися. Кіт був мертвий. Знову.

Луїс переступив через нього та піднявся сходами на ґанок.

— Ґейдже?

У центральному коридорі було холодно. Холодно і темно. Самотнє слово запало в тишу, наче камінь у глибоку криницю. Луїс кинув іще одне:

— Ґейдже?

Нічого. Навіть цокання годинника у вітальні стихло. Цього ранку ніхто не зміг його завести.

Але на підлозі були сліди.

Луїс пройшов до вітальні. Тут пахло давно викуреними цигарками. Він побачив Джадове крісло біля вікна. Воно стояло косо, наче старий поспіхом підскочив з нього. На підвіконні лишилась попільничка з охайним горбочком попелу.

Джад сидів тут і чекав. Чекав на кого? На мене, звісно. Чекав, коли я повернуся додому. Тільки він проґавив мене. Якимось чином проґавив.

Луїс подивився на чотири банки з-під пива, які охайно вишикувались у ряд. Цього було замало, щоб вирубити старого, але, можливо, Джад пішов до ванни. Хоч би там як, існувала мала імовірність того, що стався звичайний нещасний випадок.