Сан-Педро-де-Атакама, Чилі
Незважаючи на кричуще виснаження й отримані під час падіння зі скутера травми, Тимур, як і Джеймі, спромігся заснути лише під ранок. Заважало все: думки про Штаєрмана, хропіння преподобного та, звісно, кашель Макаки. А ще дошкуляла якась незавершеність у всьому, що відбувалося впродовж останніх днів. Тимуру не вдавалося звести все почуте та побачене до спільного знаменника. Підсвідомо він сподівався натрапити на докази роботи підземної лабораторії мікробіології впродовж певного часу після зруйнування наземного комплексу. Цей факт, звісно, не дав би змогу пояснити, яким чином наноагенти з чилійської пустелі потрапили до еквадорського Ґуаякіля, зате став би, чи принаймні міг би стати, першим щаблем на драбині, яка привела б до розгадки ґуаякільського парадоксу. Але якщо підземний цех затоплено, то звідки врешті-решт узялося стільки нанороботів? Навіщо тоді «сутінкові» прямують до Атаками (якщо вони справді подалися до пустелі на півночі Чилі)? Якщо ні, то куди? Цікаво, де вони зараз? А ще цікаво, яким чином і навіщо Оскар Штаєрман викладав із камінців фрактальні візерунки біля колодязя на півночі Сан-Педро? І чи мають до цього стосунок боти, про яких згадав Ріно?..
Тимур заснув і йому наснився допит, улаштований стрункою американкою з рідкісними золотистими очима. Він перенісся до напівпідвальної кімнати в котеджі на околиці Ґуаякіля, де знову запекло доводив Лізі (
(
(
(
(
О 8:55 Тимур Коршак розплющив очі з відчуттям, наче летить у прірву, випустивши з рук…
(
…мотузку, за яку тримався.