— То ти допоможеш йому? — знову запитала Джейн. А до мене промовила: — А ви швидше повертайтеся до школи.

І вийшла з кімнати — тепер ми почули, як сходи зарипіли під її кроками.

Вінс сказав:

— Я боюся її, як вогню.

Розділ тридцять п’ятий

Розділ тридцять п’ятий

Я не міг придумати нічого більш розумного в цю хвилину, як поїхати додому, з’ясувати й подивитися, чи не телефонували мені Синтія або хтось інший. Якби вона намагалася сконтактуватися зі мною, то, безперечно, подзвонила б на мій мобільник, якби не застала мене вдома, проте, у своєму розпачі, я все ж таки на щось сподівався. Вінс Флемінґ відпустив своїх головорізів із їхнім «СУВ» і запропонував відвезти мене до мого автомобіля у власній машині, яка виявилася пікапом марки «Додж Рем», що мав досить агресивний вигляд. Мій дім був недалеко від дороги, якою ми поверталися до майстерні, де я залишив свою машину, коли пішов до забігайлівки, в якій продавали пончики, а потім був силоміць затягнутий в автомобіль. Я запитав Вінса, чи не міг би він зупинитися на короткий час, поки я перевірю, чи Синтія, бува, не повернулася додому або принаймні не побувала в ньому й не залишила мені записку.

— Без проблем, — сказав він, коли ми сіли в його пікап, припаркований біля бровки на вулиці Іст-Бродвей.

— Мені завжди хотілося оселитися тут, відколи я живу в Мілфорді, — сказав я.

— А я завжди жив тут, — промовив Вінс. — А ви?

— Я виріс не в цьому місті.

— Дітьми ми іноді перебігали на острів Чарлза, під час відпливу. Але нам рідко щастило повернутися ще до відпливу. Це завжди було для нас великою розвагою.

Я відчував певну тривогу стосовно свого нового приятеля. Вінс, хоч би як на нього дивитися, належав до кримінального світу. Він керував кримінальною організацією. Я не мав уявлення, наскільки вона була великою чи малою. Але вона була достатньо великою, щоб тримати на службі трьох бевзів, чиїм обов’язком було хапати на вулиці тих людей, які змушували Вінса Флемінґа дратуватись.

Що, якби Джейн Скейвуло тоді не з’явилася? Що, якби вона не переконала Вінса Флемінґа, що я чоловік окей? І якби Вінс і далі думав, що я становлю для нього певну загрозу? Як би тоді обернулися події?

Як останній дурень, я вирішив запитати його про це.

— Що, якби Джейн не прийшла тоді, коли вона прийшла? Що тоді зі мною сталося б?

Вінс, тримаючи праву руку на кермі, а ліву там, де висувалася шибка вікна, подивився на мене:

— Ви справді хочете знати відповідь на своє запитання?

Але я пустив ці його слова повз вуха. Моя думка вже помандрувала в іншому напрямку — я думав про мотиви, які керували поведінкою Вінса Флемінґа. Чи він допомагав мені тому, що цього хотіла Джейн, чи він щиро вболівав за долю Синтії? Чи на нього впливали і перше, й друге міркування? Чи, може, він вирішив, що, виконуючи прохання Джейн, матиме більше можливостей тримати мене під своїм наглядом?