— Залиште мене, — попросив він, не розплющуючи очей.

— Я не розумію, — сказав я. — Хіба Джеремі й Тод не одна й та сама особа?

Його повіки повільно піднялися — так підіймається завіса на сцені.

— Цього не могло трапитися… Я такий стомлений.

Я нахилився до нього ближче. Мені було вкрай прикро тиснути на старого, хворого чоловіка, не менш прикро, аніж дивитися, як Вінс тримає в’язнем стару, калічну жінку, а проте були речі, які мені конче було потрібно знати.

— Скажіть мені, — повторив я. — Чи Джеремі й Тод одна й та сама особа?

Він повільно обернув голову на подушці й подивився на мене.

— Ні. — Він зробив паузу. — Тод мертвий.

— Коли? Коли Тод помер?

— Тієї ночі, — покірно відповів Клейтон. — Разом зі своєю матір’ю.

Отже, то були вони. В автомобілі, на дні затопленого кар’єру. Коли стануть відомі результати тестів, які порівнюватимуть ДНК Синтії з тими зразками, які було взято зі знайдених в автомобілі тіл, необхідний зв’язок буде встановлено.

Клейтон слабко підняв руку, показав на маленький столик.

— Ще води? — запитав я.

Він кивнув. Я подав йому склянку, й він зробив довгий ковток.

— Насправді я не такий слабкий, яким здаюся, — сказав він, тримаючи склянку з таким виглядом, ніби це було казна-яке досягнення. — Іноді, коли приходить Ініда, вдаю, ніби я в комі, щоб мені не треба було говорити з нею і щоб вона менше нарікала тут на свої проблеми. Я ще можу трохи ходити. Я ще можу дійти до унітаза. Іноді я навіть доходжу туди вчасно.

Він показав рукою на зачинені двері в протилежному кінці кімнати.

— Патрисія й Тод, — сказав я. — Отже, вони обоє мертві.

Очі Клейтона знову заплющилися.

— Ви повинні розповісти мені, що Джеремі робив у Мілфорді.

— Точно не знаю, — сказав я. — Але, думаю, він стежив за нами. Стежив за нашою родиною. Гадаю, він таємно проникав у наш дім. Я не можу сказати напевне, але думаю, що він убив тітку Синтії, Тес.