Нарешті в одному з клубів принтер знайшовся. Баглай, наступивши на гордість та гонор, заговорив до пацанів, молодших від нього років на п'ять. Переповів свою проблему: є в нього важливий текст, треба набрати і роздрукувати, коли б можна було скористатися машиною та принтером, там не багато, він заплатить. Двадцять баксів — непомірна ціна за таку послугу для таких мудаків. Від папірця з портретом американського президента важко відвести очі, отже, проблема вирішилася на диво оперативно. Один із пацанів, судячи з усього — старший розпорядник на час, поки немає дорослого хазяїна, струсив із лавки якогось хлопчака, коли той саме полював на гоблінів, посадив божевільного мільйонера на звільнене місце, пояснив: дисководи кругом вимкнені, аби різні маромої свої дискети не пхали та вірусів не заносили. Тому, дядьку, набирай тут, створи собі папочку, коли хочеш, а ні — записуй як звичайний вордівський файл. Тоді перекинеш його електронкою на їхній офісний комп, вони підкажуть, як це зробити. Ну, а звідти вже роздрукують, там принтер підключений.

Зашибись, пацани.

Передрукувавши написані в зошиті від руки вірші, набравши окремо ім’я та прізвище журналістки та вивівши все це на принтер, Баглай тут же знищив файл, розпитав, де поблизу роблять ксерокопії, за півгодини наксерив по три примірники кожного аркуша. Для чого так багато, сам не знав. Навіть більше, — просто не замислювався над цим. Час покаже. Вдома посортував копії на три купки, одну відразу склав учетверо, заховав через брак кращого місця під телевізор, решту поклав у сумку, поряд із набитою грішми коробкою.

І несподівано для себе відчув довколишню порожнечу. Минула лише половина дня, заряд енергії лишився, та програма-мінімум виявилася виконаною надто швидко. Баглай не знав, що робити далі, до чого докласти рук. Без сумніву, його колишні братан, знали де шукати розваг. Наприклад, понапивалися б. Баглай скривився від самої думки про спиртне.

Колись, років у шістнадцять, він сприйняв пропозицію випити чогось серйознішого за пиво як належне. Наливали старші хлопці, піднесли на рівних — п’ятдесят грамів, пляшка розливалася на чотирьох, без того насилу дістали, тоді горілка на кожному кроці не продавалася. Організм зреагував миттєво — горілка не встигла навіть пройти стравоходом повний шлях, як хлопчину вивернуло, наче рукавичку. Баглай блював собі просто під ноги, а в голові крутилося: ось зараз із рота випаде шлунок разом з іншими нутрощами. Старші приятелі сприйняли це нормально, вперше мало що з ким трапляється. Почали згадувати подібні історії з власного досвіду.