Минув час, Богдан ніби прийшов до тями, йому знову налили, він знову пригубив, результат виявився ще гіршим: його знудило вже від запаху. Він не здавався, куштував алкоголь ще кілька разів, причому не лише горілку, а й коньяк, сухе вино, портвейн, лікер, навіть самогон. Висновок напрошувався сам: незалежно від міцності напою, його організм не сприймав алкоголь у принципі. Більше того — вивергатися почало навіть пиво, яке до того хлопець час від часу попивав, заїдаючи в’яленими бичками чи креветками. До лікаря, ясна річ, Баглай не пішов. Що йому сказати: шлунок бухла не приймає? Видно, так уже природа запрограмувала. Цигарок він не курив просто так, не дотримуючись жодного принципу. Не хотів, не відчував від цього жодного задоволення. Про наркоту навіть не думав. Однак і своїми спортивними досягненнями не міг похвалитися. Ну, шахи хіба, і то останній раз переставляв фігури на дошці років у вісімнадцять. Спосіб життя, обраний ним, та середовище, в якому завдяки цьому опинився, менше за все сприяли регулярному розвитку шахістської думки. Щоправда, іноді Баглай ловив себе на бажанні розіграти невеличку партійку, тільки замість королів, коней та пішаків завжди бачив перед собою людей.

Аби знову не нудитися перед телеекраном, Баглай узяв навмання один із аркушів, вийшов на вулицю, доїхав на метро до Хрещатика, там купив пачку конвертів без марок, а в найближчій аптеці — кілька пар медичних гумових рукавичок. Потім, поблукавши універмагом, надибав хусточки, купив три штуки. Знайшовши затишне місце в скверику на розі Пушкінської та Прорізної, вмостився на лавці і старанно, не звертаючи ні на кого уваги, витер аркуш і конверт хусточкою, перед тим натягнувши рукавички. Перехожим Баглай віддав належне: на нього теж ніхто уваги не звертав. Поклавши складений аркуш у конверт, Баглай хотів змочити місце для заклеювання слиною, та вчасно зупинився. Він десь чув або читав, що слина так само ідентифікує людину, як і відбитки пальців. Аналізу слини в нього, здається, жодного разу не брали, тому при бажанні порівняти навряд чи буде з чим, але Баглаєві не хотілося давати ментівським експертам навіть маленьку зачіпку. Хоча не був певен, що конверт і вкладений у нього аркуш хтось узагалі віддасть для серйозної експертизи. Засунувши незаклеєного листа в кишеню куртки і не знімаючи при цьому рукавичок, він пройшов до найближчого туалету, заплатив сорок копійок, змочив обтягнутого гумою пальця під краном, акуратно провів мокрим по смужках клею, запечатав конверта. Треба ще було купити ножиці та скотч. Усе це продавалося в універмазі. Лишалося вирізати надруковане прізвище адресата і наклеїти на конверт. Вирізав і наклеював паперові смужки не надто акуратно та старанно, вийшло трохи кривувато, та хай уже пробачають.