— Остання витівка Брейді, — каже Джером. — Бог ти мій.

36

Ходжес до «експедішену» дійти не може зовсім ніяк, але Джером здатний підсадити його в кабіну «сно-кета». Холлі сідає поряд на зовнішнє місце. Джером вилазить за кермо і запускає двигун. Хоча він здає назад, а потім об’їжджає те, що лишилося від тіла Бабіно, він каже Холлі, щоб не дивилася до першої гірки.

— За нами кривавий слід, — пояснює він.

— У-у-у.

— Точно, — каже Джером. — «У-у-у» — це найдоречніше слово.

— Тьорстон казав, що в нього є снігоходи, — каже Ходжес. — Про танк «Шерман»[72] він нічого не казав…

— Це «такер сно-кет» — і ви йому «MasterCard» не пропонували. Не кажучи вже про чудовий «джип ранглер», який мене в ці хащі чудово довіз, дякую.

— А він справді мертвий? — питає Холлі. Її змарніле обличчя обернене до Ходжеса, а велика ґуля на лобі, здається, помітно пульсує. — Зовсім, насправді?

Відповідь буде: ні — ще ні. Поки — завдяки дивовижній здатності мозку самовідновлюватися — з голів бозна-скількох людей не вимиються його слизькі сліди. Але за тиждень — може, місяць — Брейді вже згине.

— Так, — каже він. — І, Холлі, — дякую за отой текстовий рингтон. Там, де хлопці кричать «гол».

Вона всміхається:

— А що ж тоді прийшло? Яке було повідомлення?

Ходжес насилу витягає з кишені телефон і каже:

— Щоб я скис… — і сміється. — Я ж зовсім забув!

— Що? Покажи-покажи-покажи!

Він розвертає телефон так, щоб Холлі прочитала есемеску від його дочки Елісон із Каліфорнії, де, без сумніву, сонячно:

«З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ТАТКУ! 70 РОКІВ — І ВСЕ ОДНО ТИ ПРИ ВСІЙ СИЛІ! БІЖУ ДО КРАМНИЦІ, ПОТІМ ПЕРЕДЗВОНЮ. ХХХХ ЕЛЛІ».