Уперше, відколи Джером повернувся з Аризони, на сцені з’являється вірний Тайрон Екстазний Кайф[73]:

— Вам сімсят років, маса Ходжеса? Сили небесні! Та вам з лиця й на день не біше за шіссят дев’ять!

— Ну годі, Джероме! — каже Холлі. — Розумію, що тобі так весело, але звучить це дуже по-дурному й неосвічено.

Ходжес сміється. Сміятися боляче, але що вдієш. Він залишається притомним до самого «Гаража Тьорстона». Йому навіть вдається кілька разів слабенько затягтися косяком, який Холлі запалює й дає йому. Потім накочується темрява.

Мабуть, це воно і є, думає Ходжес.

З днем народження мене, думає він.

І вже нічого не думає й не відчуває.

Потім

Потім

чотири дні по тому

Піт Гантлі значно менш знайомий з лікарнею Кайнера, ніж його давній колега, який ходив сюди, мов на прощу, до одного давнього пацієнта, нині покійного. Піт зупиняється й питає дорогу двічі: у загального інформатора і в інформатора онкологічного відділення, — доки знаходить палату Ходжеса, але вона виявляється порожня. До поруччя на стіні причеплена в’язка повітряних кульок з написом «З днем народження, тату!». Кульки плавають під стелею.

Зазирає медсестра, бачить, що Піт дивиться на порожнє ліжко, і всміхається йому.

— Солярій у кінці коридору. Там святкують. Здається, ви ще не спізнилися.

Піт іде туди. Солярій має скляну стелю, і в ньому багато рослин — чи то щоб підіймати настрій пацієнтам, чи щоб забезпечувати їх киснем, а може, і для того, і для того. Біля однієї стіни четверо грають в карти. Двоє з них лисі, у третього до руки під’єднана крапельниця. Ходжес сидить просто під вікном у стелі, роздаючи торт своїй банді: Холлі, Джеромові й Барбарі. Здається, Керміт запустив бороду — і вона білосніжна, аж Пітові згадується, як він з дітьми ходив до торговельного центру дивитися Санта-Клауса.