— Ще тортику? — питає Барбара.

— Ні. Бо лусну. Але, якщо можна, підпишу вам гіпс.

— Будь ласка, — каже Барбара. — Напишіть щось дотепне.

— О, це понад Пітові повноваження, — каже Ходжес.

— Фільтруй базар, Керміте! — Піт стає на одне коліно, немов хоче зробити пропозицію руки і серця, і щось старанно пише на гіпсі Барбари. Дописавши, він встає і дивиться на Ходжеса: — А тепер скажи правду: як ти себе почуваєш?

— Чорт, та добре. Мені приліпили таку штуку, яка краще контролює біль, ніж таблетки, і завтра я вже на волі. Не дочекаюся, щоб спати в рідному ліжку. — І після короткої паузи: — Я цю штуку переможу!

Піт чекає на ліфт, коли його наздоганяє Холлі.

— Це для Білла дуже багато означає, — каже вона. — Те, що ти прийшов, що ти й далі чекаєш від нього першого тосту.

— А з ним не так усе чудово, еге?

— Ні. — Він простягає руки, щоб її пригорнути, але Холлі відступає назад. Але швидко потиснути руку вона йому дозволяє. — Не так чудово.

— От лайно.

— Та отож, лайно. Саме так це й називається. Він не заслужив на таке. Але коли вже з ним оце сталося, йому потрібно, щоб поряд були друзі. Ви будете, правда?

— Ну звичайно. І не скидайте ще його з рахунків, Холлі. Де життя, там надія. Розумію, що це штамп, а все ж… — Він знизує плечима.

— І сподіваюся. Як уміє Холлі.

Не сказати, що вона така сама дивакувата, як раніше, думає Піт, але все одно чудна. Та йому це й подобається.

— Тільки подбайте, щоб він свій тост відносно чітко сказав, добре?

— Постараюся.

— І слухайте — він же пережив Хартсфілда. Хай там як, хай там що буде, але це вже є.