— Піте! — усміхається Ходжес. Він починає вставати, і Піт махає йому: мовляв, сиди, не треба. — Сідай, тортику з’їж. Еллі купила його в пекарні Бейтула. Це в неї з дитинства улюблене місце.
— А де вона? — питає Піт, підтягуючи стілець і сідаючи коло Холлі. У неї ліва частина лоба перев’язана, а в Барбари нога в гіпсі. Тільки Джером має бравий і здоровий вигляд, а Піт знає, що хлопця в мисливському таборі ледве не перетворили на гамбургер.
— Поїхала зранку назад на свій берег. Вона змогла взяти відгул тільки на два дні. У неї ще в березні буде відпустка на два тижні, то вона каже, що ще приїде. Якщо треба.
— А ти як почуваєшся?
— Непогано, — каже Ходжес. Його очі рухаються вгору й ліворуч, але тільки на мить. — Мною займаються троє онкологів, і перші аналізи непогані.
— Фантастика! — Піт бере шматок торта, який йому простягає Холлі. — Ой, це забагато.
— Будь мужчиною, їж, — каже Ходжес. — Слухай, а ви з Іззі…
— Ми все обдумали, — каже Піт і відкушує. — О, як класно. Нема краще, як гарний морквяний тортик з вершковим сиром, щоб розбурхати цукор у крові!
— То пенсійна вечірка…
— Там само, тоді само. Офіційно її ніхто й не скасовував. Я й далі розраховую на твій перший тост! І не забудь…
— Ну звісно, прийде і твоя колишня жінка, і нинішня пасія, усе має бути не занадто. Розумію, розумію.
— Тільки коли ми все розрулимо. — Завеликий шмат торта меншає. Барбара захоплено спостерігає це швидке поглинання.
— Ми в халепі? — питає Холлі. — Що, Піте, що?
— Та ні, — каже Піт. — У вас все чотко. Оце, власне, з тим я до вас і прийшов.
Холлі відкидається на спинку стільця так, що з лоба відкидається кілька сивіючих пасом.
— Певне, ви всіх собак на Бабіно повісили, — каже Джером.
Піт вказує на Джерома пластиковою виделкою:
— Правду кажеш, юний воїне-джедаю!
— Мабуть, вам буде цікаво, що Йоду озвучував славетний лялькар Френк Оз, — каже Холлі. Роззирається. — Ну, принаймні