Заціпенівши від жаху, я простягнув руку до її тіла й перевернув його. А коли зробив це, коли побачив, то, здається, хотів закричати. Та, навіть якщо й так, з мого рота не вирвалося ні звуку. Бо я онімів. Жінка все ще дихала, джентльмени, розумієте? Її груди піднімалися й опускалися від швидких, легких, неглибоких вдихів. Сльота сіялася на відкрите пальто й просочену кров’ю сукню. І я чув тонке посвистування: воно наростало й затухало, неначе на вогні ніяк не міг закипіти чайник. То повітря втягувалося в розрізану трахею й виходило назовні. Тихі верески повітря крізь сопілку голосових зв’язок, що вже не мали рота, який би надавав подоби їхнім звукам.

Я хотів побігти, та не мав сил. Упав коло неї коліньми на лід й затиснув рота рукою. Ще мить — і до моєї свідомості дійшло, що крізь поділ її сукні сочиться кров. А ще там щось рухається. І зненацька мною заволоділа цілковито шалена думка, що є ще шанс врятувати маля.

— Дешева магія! — заволав я в сльоту. І, здається, розсміявся, смикаючи за поділ сукні, щоб задерти до талії. По-моєму, я тоді зовсім здурів. Її тіло було теплим. Це я пам’ятаю. Пам’ятаю, як воно коливалося від дихання. Із машини «швидкої» виліз один із фельдшерів. Його хитало, немов п’яного, руку він притискав до голови. Крізь пальці юшила кров.

— Дешева магія! — закричав я знов, усе ще сміючись, усе ще мацаючи пальцями. Як виявилося, шийка матки повністю розкрилася. Фельдшер дивився на обезголовлене тіло широко розплющеними очима. Не знаю, чи розумів він, що труп досі дихає. Може, він думав, що то якийсь нервовий рефлекс — посмертні судоми абощо. Якщо він так вирішив, то, значить, не так давно їздив на «швидкій». Кури з відрубаними головами можуть ще трохи бігати подвір’ям, але люди лише смикаються, раз або двічі… якщо взагалі.

— Не витріщайся, дай мені ковдру, — гаркнув я на нього.

Він побрів геть, але не до «швидкої». Прямував він у бік Тайм-сквер. І просто вийшов на слизьку проїжджу частину. Не знаю, що з ним сталося. Я повернувся до мертвої жінки, яка чомусь не була мертва, і, трохи повагавшись, зняв із себе пальто. Підняв їй стегна, щоб підкласти пальто під них. І поки робив це, чув свист — тіло без голови дихало «локомотивом». Я й досі часом чую його, джентльмени. Уві сні.

Будь ласка, зрозумійте, що все це відбувалося упродовж коротенького відрізку часу. Для мене він видовжився, але тільки тому, що моє сприйняття загострилося до краю. Люди лише починали вибігати з лікарні, щоб побачити, що сталося. У мене за спиною вереснула жінка — угледіла відокремлену голову, що лежала на краю проїжджої частини.