Тож зрештою я вирішив довідатися, чи схочуть «
Сподіваюся, вони вам дюже-дюже подобаєцця, мучачос і мучачас.
О, і ще одне про стереотипи, та й прощатимуся.
Десь так із рік тому говорив зі своїм редактором (не Біллом Томпсоном, це вже мій
— «Куджо» класний, — каже Алан (редакторську працю над тим романом, історією про кудлатого песика, щойно було завершено). — Ти вже думав над тим, що робитимеш далі?
І знову дежа-вю. У мене вже була ця розмова.
— Ну, так, — кажу я. —
— Розкажи.
— А як би ти поставився до книжки з чотирьох повістей? Більша частина, якщо не всі вони, — це просто звичайні історії. Що ти про таке скажеш?
— Повісті, — повторює Алан. Він досі чемний хлопець, але якісь нотки у його голосі підказують, що день йому вже немилий; його голос свідчить, що, за його відчуттями, він щойно виграв два квитки в якусь сумнівну маленьку бананову республіку на літаку «Революційних авіаліній». — Тобто довгі оповідання.
— Саме так, — кажу я. — А назвемо книжку «Чотири сезони», просто щоб люди знали, що там не про вампірів і не про готелі з привидами абощо.
— А
— Ні, навряд. То що скажеш, Алане?
— А може, про готель із привидами?
— Ні, я вже про нього писав. «Чотири сезони», Алане. Так гарно звучить, правда ж?