— Він, мабуть, чудова людина. Я чув від свого племінника, що Грізна П’ятірка проводить суботні вечори в «Сенд Бар». Наступного тижня, можливо, я заведу старе авто Роуді й поїду до Централії, вип’ю пива та поговорю з містером Сент-Піром. Я впевнений, він має гарний смак у музиці.

— Ти хочеш поїхати до Централії за кермом свого авто? — Джек здивовано дивиться на Генрі, котрий, попри всю абсурдність, лише ледь усміхається.

— Сліпі можуть чудово водити, — каже Генрі. — Можливо, навіть краще, ніж зрячі. У будь-якому разі Рей Чарльз міг.

— Та ну, Генрі. Чому ти вирішив, що Рей Чарльз умів водити авто?

— Чому ти запитуєш? Однієї ночі в Сієтлі, це було, ох, сорок років тому, після того як я виступав на KIRO, Рей підібрав мене, щоб покататись. Усе пройшло гладко, як зад леді Ґодіви. Ніяких проблем. Ми, звичайно, притримувалися об’їзних доріг, але я впевнений, що Рей іноді розганявся до п’ятдесяти п’яти миль на годину.

— Навіть якщо припустити, що таке справді було, тобі не було страшно?

— Страшно? Звичайно, ні. Я був його навігатором. Я не думаю, що в мене могли б виникнути якісь проблеми під час поїздки до Централії об’їзним шосе. Єдина причина, чому сліпі не водять, — це те, що зрячі їм не дозволяють. Це проблема влади. Вони хочуть нас маргіналізувати. Шнобель Сент-Пір чудово б мене зрозумів.

— А я думав, що до божевільні потраплю лише після полудня, — каже Джек.

14

14

На вершині крутого схилу між Норвей Веллі й Арденом Шосе-93, яке до цього вигиналось зиґзаґоподібними крутими поворотами, тепер звужується і вирівнюється, стає схожим на гірськолижний спуск до міста. Зі східного боку шосе — трав’янисте плоскогір’я. Два вицвілі пошарпані червоні столики для пікніка чекають на тих, хто вирішить зупинитися на кілька хвилин, щоб помилуватися краєвидом. П’ятнадцять миль приємного ландшафту, не зовсім плоского, порізаного струмками і під’їзними дорогами до міста. Вздовж нього розляглися кілька старих ферм. Синьо-зелені пагорби формують горизонт. У безкрайому небі висять омиті сонцем білі хмари.

Фред Маршалл їде за кермом свого «Форда Експлорера», з’їжджає на покрите гравієм узбіччя, зупиняється й каже:

— Дозвольте, я вам щось покажу.

Коли він сідав у «Експлорер», Джек ніс трохи потертий чорний шкіряний портфель, який зараз лежить у нього на колінах. Ініціали Джекового Батька — Ф. С. С. — Філіпп Стівенсон Сойєр — вигравіювані на верхній частині корпусу біля ручки. Фред зацікавлено кілька разів поглянув на портфель, але нічого не запитував, а Джек сам не розповідав. Ще буде час для «покажи і розкажи», після того як він поговорить із Джуді Маршалл. Фред виходить з автомобіля, а Джек опускає старий портфель батька, а тоді кладе його на сидіння, перш ніж піти слідом за чоловіком по м’якій траві. Коли вони досягають першого столика для пікніка, Фред показує рукою в бік пейзажу.