— Давайте поїдемо, поговоримо з вашою дружиною.

Ззовні лютеранська лікарня округу Френч нагадує божевільню дев’ятнадцятого століття на півночі Англії: брудно-червоні цегляні стіни з почорнілими контрфорсами, шпилястими арками, загостреними дахами і такими ж гострими наконечниками, випуклими вежами, малесенькими вікнами і довжелезним брудним фасадом. Розташована величезна будівля в парковій зоні серед густих дубів на західному кордоні з Арденом. Аскетична готична споруда має зловісний і безжальний вигляд. Джеку навіть здається, що чує пронизливу музику органа з фільмів Вінсента Прайса.

Вони проходять крізь вузькі гостроверхі дерев’яні двері і заходять до привітного вестибюлю, посеред якого за столом сидить знуджений чоловік, одягнений у форму, котрий скеровує відвідувачів до ліфту. У вітрині сувенірного магазину — м’які іграшки та букетики квітів. Під’єднані до крапельниць пацієнти в халатах разом із членами своїх родин сидять за хаотично розставленими столами. Інші вмостилися на стільцях, що підпирають стіни. Два лікарі в білих халатах радяться в кутку. Дві запорошені вишукані люстри високо над головою розсіюють м’яке приглушене світло, що на мить, здається, золотить розкішні голівки лілій, які вишикувались у високих вазах поруч із входом до сувенірної крамниці.

— Йой, усередині ще краще, ніж надворі, — промовляє Джек.

— Певною мірою, так, — каже Фред.

Вони підходять до чоловіка за столом, і Фред каже:

— Відділення «Г».

З часткою цікавості чоловік дає їм дві прямокутні картки з написом «ВІДВІДУВАЧ» і рукою дає знак проходити далі.

Ліфт із брязкотінням рухається вниз і запрошує їх до кабіни з дерев’яними панелями завбільшки з шафу. Фред Маршалл натискає кнопку «5», і ліфт, здригнувшись, піднімається вгору. Таке ж м’яке золоте світло заповнює сміховинно крихітний інтер’єр. Десять років тому в надзвичайно схожому ліфті, але у великому паризькому готелі, Джек та аспірантка факультету історії мистецтв Каліфорнійського університету на ім’я Іліана Тедеско протягом двох із половиною годин просиділи за зачиненими дверима, у результаті яких міс Тедеско заявила, що їхні стосунки досягли кінцевого пункту призначення, та подякувала за все, що було між ними. Він згадав, але вирішив не розказувати цю історію Фреду Маршаллу.

Перш ніж зупинитися, ліфт здригається, проте, на відміну від свого французького кузена, доставляє їх без жодних проблем. Двері відчиняються, і Джек Сойєр та Фред Маршалл опиняються на п’ятому поверсі. Тут таке саме приємне світло, але, здається, трохи тьмяніше, ніж у ліфті та вестибюлі.