— Компанія тут, звичайно, така, до якої треба звикнути. Проте це лишень люди, що заблукали і не змогли знайти шлях назад, та й по всьому. Деякі з них дуже розумні. Тут я мала змогу поспілкуватись на теми навіть цікавіші, ніж у релігійних чи освітніх організаціях. Можливо, мені варто було потрапити до відділення «Г» раніше! Перебування тут допомогло мені зрозуміти одну річ.

— Що саме?

— Що є багато шляхів, щоб заблукати, тож це набагато легше, ніж будь-хто може уявити. Ці люди не можуть приховувати своїх почуттів, і більшість із них ніколи не дізнаються, як опанувати свій старх.

— А як ви збираєтесь опанувати його?

— Його можна побороти лише визнавши! Не можна казати, що я заблукала і не знаю, як вийти, а треба продовжувати йти далі в тому ж напрямку. Рухатися крок за кроком, аж доки не заблукаєш іще більше. Кожен має це знати, а особливо ви, Джеку Сойєр.

— Особливо… — Перш ніж він закінчує запитання, літня жінка зі зморшкуватим миловидним обличчям підходить до нього і торкається плеча.

— Вибачте. — Вона схиляє голову з дитячою сором’язливістю. — Я хочу вас запитати. Ви мій батько?

Джек усміхається до неї, а тоді:

— Дозволь спершу я тебе запитаю: тебе звати Естель Паккард?

Очі сяють, старенька киває.

— Тоді так, я твій батько.

Естель Паккард плескає в долоні біля рота, вклоняється, схиляє голову, відходить, човгаючи ногами і сяючи від щастя. Коли вона віддаляється на дев’ять-десять футів, то махає Джеку на прощання рукою і прямує геть.

Коли Джек знову дивиться на Джуді Маршалл, він немов через вуаль буденності бачить незначну часточку її бездонної душі.

— Ви дуже приємний чоловік, правда ж, Джеку Сойєре? Я це одразу зрозуміла. А також хороша людина. Звичайно, ви привабливі, але привабливість і порядність не завжди ідентичні поняття. Хочете, я ще дещо розкажу про вас?

Джек дивиться на Фреда, котрий з усмішкою сидить поруч із дружиною і тримає її за руку.

— Я хочу, щоб ви говорили те, що бажаєте казати.

— Є речі, які я не можу висловити, хай би як намагалася, але дещо ви маєте почути. Я таки скажу: ваша привабливість вас не зіпсувала. Ви не пустопорожній, і на те, очевидно, є причини. Перш за все, у вас було хороше виховання. Я б сказала, що ви мали чудову матір. Я не помиляюся, чи не так?

Джек сміється, зворушений цією несподіваною проникливістю:

— Я не знав, що це так очевидно виявляється.

— Це виявляється, перш за все, у вашому ставленні до інших людей. Я впевнена, що ви із сім’ї, про яку загал лише знає з кіно, але це не запаморочило вам голову. Ви ставитеся до нас як до людей, а не як до обідранців, тому я знаю, що можу вам довіряти. Результат виховання вашої матері не просто очевидний — він колосальний. Я теж була хорошою матір’ю, чи хоча б намагалась нею бути, тому я знаю, про що говорю. Я бачу.