Коли вона з’являється, натовп видає колективне (сповнене любові) зітхання. Вона — це те, що їх об’єднує. Усе своє життя Тенсі Френо була непримітною і забутою, зрештою навіть Каббі Френо, який втік від неї у Ґрін Бей, залишив її саму і забув, змусивши працювати на кількох роботах. Лише Ірма пам’ятала її, лише Ірму вона цікавила, але зараз Ірма мертва. Її немає тут, щоб побачити (хіба якщо вона дивиться з небес, як гадає Тенсі якоюсь далекою недосяжною частиною своєї свідомості), що її матір раптом опинилася в центрі уваги. Тенсі Френо сьогодні ввечері стала наймилішим об’єктом для очей і серця Френч Лендінґа. Але не для його розуму, бо його розум тимчасово потьмарився (мабуть, у пошуках свідомості), а от для очей і серця — достоту. І тепер делікатно, як вона це робила, коли була дівчинкою, Дудлс Зенґер наближається до жінки, заради якої тут усі зібралися. Те, що помітила Дудлс на дні кузова пікапа Тедді, — це був шматок старої брудної мотузки, замащеної мастилом, але достатньо товстої, щоб зробити те, що вона задумала. З витонченого кулачка Дудлс звисає петля, зроблена її вправними ручками дорогою до міста. Вона простягає мотузку Тенсі, котра здіймає її в туманному світлі.
Натовп видає ще одне зітхання.
Із зашморгом у підведених руках Тенсі схожа на жінку Діогена, яка шукає чесного чоловіка, а не канібала, над яким треба вчинити самосуд, тендітна Тенсі в джинсах і сорочці, забризканій кров’ю, прямує до автостоянки. Тедді, Дудлс і Фредді Сакнессам ідуть за нею, а за ними — решта. Мов течія, вони рухаються до поліційного відділку.
Грізна П’ятірка і далі стоїть зі схрещеними на грудях руками, спинами до цегляної стіни.
— Що, чорт забирай, будемо робити? — запитує Мишеня.
— Я не знаю, як ви, — каже Шнобель, — але я стоятиму тут, аж доки вони мене не схоплять, а швидше за все, так і буде. — Він дивиться на жінку, яка несе петлю в руці. Він великий хлопчик, і це вже не перша його пригода, але ця жінка лякає його своїми порожніми та широко відкритими, мов у статуї, очима. У неї щось за поясом. Щось чорне. Це ніж? Якийсь кинджал? — Я не збираюсь битися, тому що це не спрацює.
— Вони замкнуть двері, правда? — нервово запитує Док. — Я маю на увазі, копи замкнуть двері.
— Можу собі уявити, — каже Шнобель, ні на мить не відводячи погляд від Тенсі Френо. — Але якщо цей народ хоче Поттера, то вони дістануться до нього будь-яким способом.
Тенсі зупиняється, петля досі вгорі.
— Виведіть його, — каже вона. Її голос гучніший, ніж мав би бути, неначе якийсь лікар хитро приховав підсилювальний ґаджет у її горлі. — Виведіть його. Дайте нам убивцю!