— Як звали афериста, коли він жив у Чикаґо?

— Щось… на кшталт Бірн Штейн. Це не точно, але наближено. Це все, що я можу.

— Бірн Штейн, — каже Джек. — А як його звали, коли він приїхав до Френч Лендінґа через три роки.

Раптом зі сходів чуються гучні сварливі голоси.

— Мені все одно! — кричить хтось. Джек думає, що це Блек, він настирливіший. — Це наша справа, він наш в’язень, і ми його забираємо! Негайно!

Дейл: Я не заперечую, я просто кажу, що треба заповнити папери.

Браун: До біса папери. Ми забираємо його із собою.

— Як його звали у Френч Лендінґу, Потсі?

— Я не можу… — Потсі знову бере руки Джека.

Руки самого Потсі сухі й холодні. Він із заплющеними очима вдихає запах Джекових долонь.

Після довгого видиху через ніс він говорить:

— Бернсайд. Чаммі Бернсайд. Не те щоб саме Чаммі. Це, швидше за все, було його прізвисько. Думаю, його справжнє ім’я було Чарлі.

Джек забирає руки. Чарлі Чаммі Бернсайд. Раніше відомий, як Бірштейн. Чи щось схоже на Бірштейн.

— А будинок? Якою була назва будинку?

Браун і Блек уже йдуть коридором, а Дейл поспішає за ними. «Часу більше немає, — думає Джек. — Чорт забирай, якби в мене було ще бодай п’ять хвилин…»