Він дивиться на Джека.

— Ти знаєш, що я іноді думаю? Френч Лендінґ ближчий до кращого світу, світу, у якому речі краще виглядають і пахнуть. У якому, мабуть, ліпше поводяться люди. Я не дуже контактую з людьми — я не дуже дружелюбна особистість, — але це не означає, що я нічого не розумію. У мене виникла ідея, що ще не надто пізно, щоб змінитись на краще. Думаєш, я божевільний?

— Ні, — каже йому Джек. — Я й сам прибув сюди майже з тієї ж причини. Скажу вам, як це бачу я. Ви знаєте, як це, коли затулити вікно тонкою ковдрою, але промені сонця все одно проникають усередину?

Джордж Поттер дивиться на нього очима, які раптом засвітилися. Джеку навіть не потрібно закінчувати думку, і це добре. Він вийшов на хвилю — він майже завжди так робить, — і тепер настав час стати до справи.

— А ти, як я розумію, знаєш? — просто каже Поттер.

Джек киває.

— Ви знаєте, чому ви тут?

— Вони думають, що я вбив дитину тієї леді. — Поттер киває в бік вікна. — Тієї, що несла в руці петлю. Я не вбивав. Це все, що я знаю.

— Гаразд, це вже щось. Тепер слухайте мене.

Дуже швидко Джек викладає йому ланцюжок подій, які привели Поттера до в’язниці. Під час розповіді Джека брови Поттера супляться, великі руки сплітаються.

— Рейлсбек! — нарешті каже він. — Я мав здогадатися! Набридливий клятий стариган завжди ставив запитання, завжди запитував, чи я не хочу пограти в карти, чи зіграти партію в більярд, чи пачісі, Господи! Усе, що він тільки міг запитати. Прокляття, повсюди він сує свій ніс…

Він говорить ще багато чого в цьому ж роді, і Джек йому це дозволяє. Є в нього рак чи нема, але цього літнього чоловіка вирвали з повсякденної рутини без будь-якого співчуття, тож йому треба трохи виговоритись. Якщо Джек переб’є його, щоб заощадити час, то натомість лише згає його. Йому важко бути терплячим (як Дейл стримує тих двох йолопів? Джек навіть не хоче думати про це), але терплячість тут просто необхідна. Проте коли Поттер починає розширювати сферу свого нападу (Морті Файн підпадає під його лайку так само, як друг Енді Рейлсбека — Ірв Тронберрі), Джек чинить напад.

— Річ у тім, містере Поттер, що Рейлсбек пішов за кимось, хто йшов до вашої кімнати. Ні, підозрювати його було б помилкою. Рейлсбека хтось привів до вашого номеру.

Поттер не відповідає, він просто сидить, дивлячись на свої руки, і киває. Він старий, хворий, і йому стає дедалі гірше, але він аж ніяк не тупий.

— Той, хто привів Рейлсбека, — це майже сто відсотків той, хто залишив «полароїди» мертвих дітей у вашій шафі.

— Так, можливо, ти маєш рацію. А якщо в нього були фотографії мертвих дітей, то він, мабуть, і є тим, хто зробив їх мертвими.