— Правильно, тож я маю поцікавитися…

Поттер нетерпляче махає рукою.

— Думаю, я знаю, про що ти хочеш запитати. Хто в цій частині світу хотів би побачити Чикаґського Потсі підвішеним за шию. Або за яйця.

— Точно.

— Не хочу встромляти тобі палиці в колеса, але я ні на кого не можу подумати.

— Ні? — Джек зводить брови. — Ви ніколи не вели тут бізнес, можливо, зводили будинок чи викладали поле для гольфу?

Поттер підводить голову і з вищиром посміхається Джекові.

— Звичайно, що будував, як думаєш, звідки ще я міг знати, яке це місто гарне? Особливо влітку. Ти знаєш частину міста, яка називається Лібертивіль? Вулиці такі, як Камелот і Авелон?

Джек киває.

— Я забудував половину з них. У далеких 70-х. Там ще крутився один тип, тоді… якийсь аферист. Наскільки мені відомо, він був із Чикаґо… чи мені так лише здавалося… Чи був він у бізнесі? — Це останнє запитання Поттер, здається, адресував сам собі. У будь-якому разі, він ледь хитає головою: — Важко пригадати. Та це й не важливо. Чому? Той тип зараз уже, мабуть, мертвий. Це було дуже давно.

Але Джек, котрий уміє випитувати так само вправно, як Джеррі Лі Льюїс колись грав на піаніно, думає, що це важливо. У темній частині його розуму, у якій, зазвичай, керує інтуїція, починає прояснюватись. Ще не так ясно, як хотілось би, а втім, це вже щось.

— Аферист, — каже він, неначе ніколи не чув цього слова раніше: — Що це?

Поттер кидає на нього короткий роздратований погляд.

— Добродій, який… ну, не зовсім добродій. Хтось, хто знає людей, які мають зв’язки, або, можливо, іноді люди зі зв’язками самі кличуть його. Можливо, вони мають взаємовигідні зв’язки. Аферисти — це не найкраще, що може бути у світі.

«Ні, — думає Джек, — але будучи аферистом, можна мати “Кадиллак”, що рухається плавніше за жінку».

— Ви були коли-небудь аферистом, Джордже? — Джек звернувся до глибших подробиць. Він не мав би ставити містеру Поттеру таке запитання.