Утома в голосі Генрі дивує Джека, йому тривожно. Це голос і не самого Генрі, і жодного з його радіоперсонажів. Зараз здається, що це голос старої втомленої людини на шляху до цілковитого виснаження.

— Я теж, — погоджується Джек, намагаючись говорити так, щоб його тривога не була помітна.

Генрі вловлює кожен вокальний нюанс. Коли це усвідомлюєш, то стає моторошно.

— Можна запитати, що ти придумав із Грізною П’ятіркою?

— Я ще не зовсім упевнений, — каже Джек і, мабуть, через утому Генрі приймає цю відповідь.

Він має намір запропонувати Шнобелю і його друзям знайти місце, про яке говорив Потсі, місце, у якому тіні зникають. Принаймні зникали в далекі 70-ті. Він також мав намір запитати в Генрі, чи той чув коли-небудь про привиди Чорного Дому у Френч Лендінґу. Проте не зараз. Не після того, як він почув, який у Генрі втомлений голос. Завтра, мабуть. Можна сказати, сто відсотків, що він завтра запитає, адже Генрі надто хороший ресурс, щоб його не використати. Проте спершу нехай набереться сил.

— У тебе є плівка, так?

Генрі дістає касету із записом дзвінка Рибака на «911» із нагрудної кишені та кладе її назад.

— Так, Мамо. Але я не думаю, що я сьогодні можу слухати вбивцю маленьких дітей, Джеку. Навіть якщо ти зайдеш, щоб послухати разом зі мною.

— Давай завтра, — каже Джек, сподіваючись, що цим він не прирікає ще одну дитину Френч Лендінґа на смерть.

— Ти не зовсім у цьому впевнений.

— Ні, — погоджується Джек, — ні, але якщо ти послухаєш плівку, не нашорошивши вуха, то це може більше зашкодити, ніж допомогти. У цьому я впевнений.

— Найперше, що я зроблю зранку. Обіцяю.

Дім Генрі просто перед ними. Він здається самотнім, оскільки світло горить лише в гаражі, але зазвичай Генрі не треба вмикати світло, він і так добре орієнтується в будинку.

— Генрі, у тебе все гаразд?

— Так, — каже Генрі, але, як здалося Джеку, не зовсім упевнено.

— Дивись, сьогодні ніякого Щура, — рішуче каже Джек.

— Ні.

— І Шейк, Шейха теж.

Губи Генрі розтягуються в усмішці: