— На сходинку чи дві вище від двірника парку розваг, — визнає Джек.
— І в Біблії у твоєму світі, Джеку, і в «Книзі Доброго Господаря» — у
Джек чує короткий важкий сміх. Здається, його давній друг полісмен безтактно пожартував.
— Вони придворні Короля… його мандрівні лицарі. Вони отримують різного роду завдання, як я уявляю, але останніми роками їхнє головне завдання — шукати талановитих Руйнівників. Чим більше талановитих Руйнівників, тим вища нагорода.
— Вони мисливці за головами, — бурмоче Джек і не помічає резонансу від цих слів.
Він говорив це в переносному значенні, але воно має сенс і в буквальному. Мисливці за головами — це і є канібали.
— Так, — погоджується Паркус. — Вони мають смертних субпідрядників, які працюють для… ніхто не хотів би сказати «для насолоди», але як іще це можна назвати?
Джеку неначе сниться жахний сон: він бачить карикатуру Альберта Фіша, котрий стоїть на тротуарі у Нью-Йорку з написом «ПРАЦЮЮ ЗА ЇЖУ». Він напружує руку, якою обіймає Софі. Сині очі повертаються до нього, і він радо дивиться в них. Вони заспокоюють його.
— Скільки Руйнівників Альберт Фіш відправив своєму другові Манді? — хоче знати Джек. — Двоє? Троє? Дюжину? Вони вимирають, якщо аббала змушений замінювати їх?
— Ні, — серйозно відповідає Паркус. — Вони зберігаються в спеціальному місці, у підвалі чи печері де, по суті, немає часу.
— Господи.
— Це не має значення. Альберта Фіша вже давно немає. Містер Манді тепер уже містер Маншан. Угода містера Маншана з твоїм убивцею проста: цей Бернсайд може вбивати і їсти дітей скільки захоче, але це мають бути діти
— А він їх забере на аббала, — бурмоче Софі.
— Саме так, — каже Паркус.
Джек відчуває, що нарешті він починає розуміти, і дуже радий цьому.
— Оскільки Тайлера не було вбито, то він, очевидно, талановитий.