— Талановитий — не те слово. Тайлер Маршалл — потенційно один із двох найсильніших Руйнівників у історії всіх світів. Якщо можна, я коротко повернуся до аналогу форту, оточеного індіанцями, і припустімо, що Руйнівники неначе вогняними стрілами вціляють по стінах… новий вид війни. Але Тайлер Маршалл не звичайна вогняна стріла. Він радше схожий на керовану ракету.

— Або ядерну зброю.

— Я не знаю, що це, — каже Софі.

— Краще тобі і не знати, — каже Джек. — Повір.

Він дивиться на нерозбірливий малюнок на землі. Чи здивований він, що Тайлер може бути таким сильним? Ні, не зовсім, бо вже відчув, наскільки сильною є аура матері хлопчика. Також після зустрічі Двійника Джуді, чиї звичайні сукні й манери не приховують королівський характер. Вона вродлива, але він відчуває, що краса — це те, що найменше важливе в ній.

— Джеку? — Паркус запитує його: — З тобою все гаразд? — Його тон висловлює: «Немає часу на те, щоб відволікатись».

— Дай мені хвилинку, — каже Джек.

— У нас немає ч…

— Я вже це добре зрозумів, — перебиває його Джек і відчуває, що Софі здивувалась зміненому тону. — Тепер дай мені хвилину. Дозволь, я виконаю свою роботу.

З-під скуйовдженого пір’я одна з голів папуги бурмоче:

— Бог любить бідного роботягу.

Друга відповідає:

— То ось, чорт забирай, чому він наробив їх так багато?

— Добре, Джеку, — каже Паркус і, здійнявши голову, дивиться на небо.

«Гаразд, що в нас тут? — думає Джек. — Ми маємо дорогоцінного хлопчика, і Рибак знає, що він дорогоцінний, але цей містер Маншан іще його не отримав, а інакше Спіді б тут не був. Дедукція?»

Софі тривожно дивиться на нього. Паркус досі дивиться вгору на синє безхмарне небо над цією прикордонною смугою між Територіями — які Джуді Маршалл називає Потойбіччя — і Невідомим Майбутнім. Джек відчуває, як у його голові вистукує пульс, набираючи швидкості, ніби поїзд-експрес, що відходить від станції. Він знає, що чорношкірий голомозий чоловік шукає в небі зловісного ворона. Він усвідомлює, що світлошкіра жінка поряд із ним дивиться на нього з певним захопленням, яке згодом може перерости в кохання, потрібен лише час. В основному все ж таки він занурений у свої думки. Це думки копісмена.

«Тепер Бірстоун — Бернсайд, і він уже старий. Старий, до того ж останнім часом не зовсім при собі. Думаю, він вагається між тим, для чого спіймав Тайлера, і обіцянкою Маншану. У нього десь закрадається підступна, скрипуча, страшна думка, яка лестить йому більше. Якщо він вирішить убити Тайлера і підсмажити його на сковорідці, як чаклунка в “Гензель і Ґретель”, то постраждають Фред і Джуді. Не кажучи вже про Тайлера, який, мабуть, надивився такого, від чого з’їхав би з глузду навіть ветеран морської піхоти. Але якщо Рибак віддасть хлопчика Маншану, то постраждає кожна жива істота. Тож не дивно, що Спіді каже, що в нас обмаль часу».