— Ти знав, що це наближається? — каже він. — Ви обоє. Так, звичайно. Адже Джуді знала. Вона була дивною протягом декількох місяців, задовго до початку вбивств.

Паркус відсувається і переводить засоромлений погляд.

— Я знав, що щось буде, так — із цього боку були великі зриви, — але я був заклопотаний іншою справою. А Софі не може переходити в інші світи. Вона прийшла сюди з летючими людьми і так само піде, коли виконає свою справу.

Джек повертається до неї.

— Ти та, ким колись була моя матір. Я переконаний у цьому. — Він ще не зовсім чітко усвідомлює все це, але розуміє, що в історії є ще багато сумнівів, і намагається рухатись одразу в багатьох напрямках. — Ти наступниця Лаури Делосіан. Королеви цього світу.

Софі соромиться.

— По суті, у вищій ієрархії я була ніким, саме так, ніким, і мені це подобалося. Найбільшою моєю працею було писати рекомендації та подяки людям, які приходили мене провідати… тільки задля офіційності я завжди говорила «Нас». Мені подобалось прогулюватися, малювати етюди, складати гербарій, полювати. А тоді все пішло шкереберть, настали важкі часи і важкий режим. Я остання з королівської родини. Королева цього світу, як ти сказав. Колись я була одружена з добрим простолюдином, але мій Фред Маршалл помер і залишив мене саму. Софі — безплідна.

— Ні, — каже Джек.

Він здивований, що його так глибоко вражають її болючо-глузливі слова щодо себе.

— Якби ти не був єдиним у своєму роді, Джеку, твій Двійник був би моїм кузеном.

Вона повертаєтья і тонкими пальцями стискає його руку. Коли вона знову говорить, її голос низький і пристрасний.

— Давайте облишимо пафос у цій справі. Я знаю лише, що Тайлер Маршалл — дитина Джуді, котру я люблю, і нізащо у світі не хотіла б бачити, як вона страждає. До хлопчика я ставлюсь як до своєї дитини, яка колись у мене буде. І, крім усього сказаного, я знаю, що ти єдиний, хто може його врятувати.

— Чому? — Він, звичайно, розуміє це, адже чому б він ще мав бути тут, але це не зменшує його збентеження. — Чому я?