— Допоможіть! Хто-небудь, допоможіть мені! Я В ХЛІВІ!

Перед «Сенд Бар» Док досі сидить на заведеному мотоциклі, а Шнобель глушить свій, кладе його на підніжку і йде до Джека, Дейла і Фреда. Джек видер загорнений предмет, який батько Тая привіз з собою. Фред тим часом хапається за сорочку Джека. Дейл намагається приборкати чоловіка, але Фред Маршалл так захопився, що для нього на ввесь світ залишились тільки двоє людей: він і Голлівуд Джек Сойєр.

— Це був він, чи не так? Це був Тай. Це був мій хлопчик, я чув його!

— Так, — каже Джек. — Так, це справді був він і ти справді чув його.

Шнобель бачить, що хоча Джек значно зблід, проте досі спокійний. Його аж ніяк не хвилює, що батько зниклого хлопчика витягнув його сорочку зі штанів. Ні, його увага зосереджена на згорненому пакунку.

— Що, заради Бога, тут відбувається? — жалібно запитує Дейл. Він дивиться на Шнобеля. — Ти знаєш?

— Дитина десь у хліві, — каже Шнобель. — Правильно?

— Так, — відповідає Джек.

Фред різко відпускає сорочку Джека і, похитуючись та схлипуючи, відходить назад. Джек не звертає на нього уваги і навіть не намагається заправити зім’яту сорочку. Він досі дивиться на пакунок. Можна навіть сказати, що він очікує побачити марки, вирізані з пакетиків з-під цукру, але ні, на ньому лише звичайний поштовий штамп. Хай би що то було, воно було адресовано особисто містеру Тайлеру Маршаллу, який живе за адресою: Френч Лендінґ, Робін Гуд Лейн, 16; у тому місці, де мала б бути адреса, стояв червоний штамп: Містер Джордж Ретбун, KDCU, Пенінсула-драйв, 4, Френч Лендінґ. А під штампом великі чорні літери.

— Генрі, ти ніколи не здасися, чи не так? — бурмоче Джек.

На очах з’являються сльози. Думка про життя без його старого друга вражає знову і знову, залишаючи відчуття безпорадності, втрати, тупості і болю.

— Який ще дядько Генрі? — запитує Дейл. — Джеку, дядько Генрі мертвий.

Проте Джек у цьому вже не такий упевнений.

— Поїхали, — каже Шнобель. — Ми маємо знайти цю дитину. Хлопчик живий, але він у небезпеці. Це ясно як білий день. Поїхали. Решту зможемо з’ясувати пізніше.

Але Джеку — який не лише чув крик Тайлера, а якусь мить дивився очима Тайлера — залишилося вже не так-то й багато з’ясовувати. Фактично зрозуміти залишилось одну-єдину річ. Ігноруючи Шнобеля і Дейла, він крокує до заплаканого батька Тая.