Остання думка здається навіть не його. Він неначе чує голос матері в голові. Його матері або когось схожого на неї. Тай заспокоюється, зграя птахів паніки раптом зникає, і в його голові прояснюється настільки, наскільки це дозволяє кепка. Він знає, що йому треба зробити чи намагатися зробити.
Він відчуває, як наконечник «Тазера» прослизає між його ніг, і думає, що змії з повним ротом отруйних зубів, які звивалися по зарослій дорозі, приповзли сюди.
— Встромляй руки в петлі, а інакше я підсмажу твої яйця, як устриці. — Це звучить, як
— Гаразд, — каже Тай. Він говорить високим, плаксивим голосом, сподіваючись таким чином продемонструвати, що до смерті наляканий. Бозна, як саме це мало б звучати. — Гаразд, гаразд, лише не чіпайте мене, я все зроблю, бачите? Бачите?
Він встромляє руки в петлі, які великі і просторі.
— Вище! — Він досі чує буркотливий голос у вухах, але принаймні «Тазера» між ногами вже немає.
— Встромляй, скільки можеш!
Тай робить, як він каже. Кайдани закріплюються далі від зап’ястка. Його руки нагадують морську зірку в темряві. За спиною він знову чує незначне металеве дзенькання, оскільки Берні порпається у своєму мішечку. Тай розуміє. Можливо, кепка трохи й гальмує його думки, але це надто очевидно. У старого виродка там наручники, які використовувалися вже багато-багато разів. Він одягне їх на зап’ясток Тая за кайданами, і тоді хлопець буде стояти — чи звисати, якщо втратить свідомість, — тоді як старий монстр різатиме його на шматки.
— Тепер слухай, — каже Берні. Він досі важко дихає, але, здається, трохи
Тай киває на фоні закривавленої стіни.
— Я не рухатимусь, — говорить він невиразно. — Чесно.
— Я зроблю це так: спершу одну руку, потім другу.