— Не всі травми виникають на полі бою, Майє.

— Знаю. Деякі з’являються, коли двоє твоїх братів трагічно помирають молодими.

— Саме так. Ці травми викликали певні проблеми.

— Певні проблеми, — повторила Майя, — наприклад, це коли Керолайн вважає, що її брати досі живі?

Вона очікувала, що такі слова стануть черговим ударом, але цього разу Джудіт виявилася готовою.

— Цього хоче її розум, — сказала вона. — Розум може хотіти так сильно, що це призводить до марень. Теорії змови, параноя, видіння — чим відчайдушніша людина, тим вони реалістичніші. Керолайн незріла. Це батькова провина, він надто опікувався нею та захищав. Ніколи не давав їй самій упоратися з проблемами чи наполягти на своєму. Тож коли сильні чоловіки, які підтримували її, загинули, Керолайн не зуміла змиритися з цим фактом.

— То чому ви їй не дозволили побачити тіло Джо?

— Це вона так сказала? — Джудіт похитала головою. — Жоден із нас не бачив тіло Джо.

— Чому?

— Ти як ніхто маєш розуміти. Мого сина вбили. Застрелили в обличчя, чи не так? Хто б захотів на таке дивитися?

Майя обдумала це і знову вирішила, що кінці не сходяться.

— А як щодо Ендрю, коли його витягнули з води?

— Ти про що?

— Ви бачили його тіло?

— Чому ти про це питаєш? Господи, ти ж не віриш…

— Просто скажіть, чи ви його бачили.

Джудіт судомно ковтнула слину.

— Тіло Ендрю було в морі більше доби. Мій чоловік упізнав його, але… то було не просто. До нього дісталися риби. Чому б я хотіла… — Вона змовкла й звузила очі. Її голос перетворився на шепіт. — Чого ти намагаєшся цим досягти, Майє?

Майя лише поглянула на неї.

— Чому ви платите Тому Дуґлассу?