Чи може така людина — людина, оточена смертю, людина, здатна навіть найближчих змусити думати, що її стан частково залежить від почуття провини, — бути тою, чиїм судженням можна довіряти? Забрати надлишки та ускладнення: чи можна вірити в здатність такої людини раціонально сприймати факти й дізнаватися правду?

Об’єктивно — ні.

Але знову ж таки, до біса об’єктивність, так?

Висновок: дехто серйозно з неї знущається.

Джудіт дуже не хотіла говорити, де зараз Керолайн. Майя дістала телефон і подзвонила зовиці. Голосова пошта. Нічого дивного. Після сигналу вона заговорила:

— Керолайн, я хотіла дізнатися, чи з тобою все добре. Будь ласка, передзвони, щойно отримаєш повідомлення.

Ейлін уже припаркувалася біля будинку, коли приїхала Майя. Вона зупинила машину. Лілі спала на задньому сидінні. Майя вийшла з авто й заходилася відчиняти задні двері, коли Ейлін сказала:

— Нехай трохи поспить. Нам треба поговорити.

— Що сталось?

— Я, мабуть, усе зіпсувала з тією камерою, — її почало трусити.

— Нічого, — відповіла Майя. — Дай мені занести Лілі до будинку й можемо…

— Ні, — запротестувала Ейлін. — Ми мусимо тут про це поговорити.

Майя питально подивилася на подругу.

— Говорити всередині може бути небезпечно, — сказала вона, стишивши голос. — Можуть підслуховувати.

Майя глянула на Лілі через вікно авто. Дівчинка досі спала.

— Що сталося? — спитала вона.

— Роббі.

Жорстокий колишній.

— Що з ним?

— Ти не хотіла казати, що було з твоєю камерою, пам’ятаєш?