Усе одно їхати додому вона наміру не мала.

Подзвонила Едді. Він відповів після другого дзвінка. Майя сказала йому, де зустрітися з нею. Він відповів, що вже їде, і милосердно не ставив більше запитань. Це і так було ризиковано, однак так ризик мінімальний. Усе одно, наблизившись до садочку «Зростання», вона ретельно оглянула територію. Цікаво те, що садочок обладнаний майже як військова база. До нього важко наблизитися непоміченим, там кілька етапів доступу. Звісно, хтось міг би прострелити собі дорогу сюди, але справді, зважаючи на автоматичні двері на вході й у кожній кімнаті, можна досить швидко зв’язатися з поліцією (відділок знаходився за квартал звідси).

Майя ще раз об’їхала садочок. Нічого підозрілого.

Побачивши, як машина Едді підкотилася до стоянки, вона заїхала за ним. «Glock» повернувся до кобури. Едді припаркувався, Майя стала поряд і вийшла з автомобіля. Сіла на пасажирське сидіння до нього.

— Що відбувається, Майє?

— Мені треба записати тебе, щоб ти зміг забирати Лілі.

— А дивний номер, з якого ти дзвонила?

— Краще закінчимо з цим, гаразд?

Едді подивився на неї.

— Ти знаєш, хто вбив Клер та Джо?

— Так.

Він зачекав. Тоді сказав:

— Але ти мені не скажеш.

— Ні, не зараз.

— Бо?..

— Бо не маю часу. Бо Клер хотіла тебе захистити.

— Може, я не хочу цього захисту?

— Це не так працює.

— Авжеж не так. Може, мені саме час тобі допомогти.

— Зараз, — сказала вона, — ти мені допоможеш, якщо підеш туди зі мною.