Затинаючись, Майя трохи повернула голову, зовсім трошки, бо побачене зараз вирішуватиме все. Стрілець не схопив її, коли вона вибралася з автомобіля. Саме тому вона і вдала ридання й напівістерику. Щоб побачити, як він відреагує. Він повівся, відпустив її.
Він її не обшукав.
Вона подивилася собі за спину. Чоловік і справді опустив зброю вбік. Розслабився. Вирішив, що вона більше не загрожує йому.
Майя планувала все це з тієї миті, коли почала плакати. Сльози мали діяти як зброя — змусити викрадачів розслабитися; недооцінити її; дати їй час розпланувати свої дії перед тим, як вибратися з авто.
Коли вона зірвалася на біг, її рука вже була біля стегна. Ось цікавий факт, невідомий більшості людей: стріляти з пістолета точно — складно. Стріляти в рухому ціль — дуже складно. У сімдесяти шести відсотках випадків треновані поліцейські не влучають, стріляючи з відстані від трьох до дев’яти футів.[50] Для цивільних ця цифра становить понад дев’яноста відсотків.
Так що завжди рухайся.
Майя подивилася на задню частину фургона. Тоді, не збившись з кроку, без попереджень, без вагань упала на землю, перекотилася, одночасно дістаючи з кобури «Glock», і підвелася, уже цілячись просто в чоловіка зі зброєю. Він помітив рух, почав діяти, але було вже пізно.
Майя цілилась у центр його грудей.
У реальному житті ти ніколи не стріляєш, аби когось поранити. Ти цілишся в центр грудей, найбільшу мішень, найкращий шанс улучити хоч кудись, якщо ціль почне рухатися, поки ви стрілятимете.
Так Майя і зробила.
Чоловік упав.