— Що ще?

— Бляшаний помер.

Анаїс і не сподівалася, що він опритомніє. Хай там як, Бляшаний — пройдений етап. Вона поклала пістолета на коліна. Звідси вона добре бачила зарізяк, що стояли за декілька десятків метрів біля свого «ауді», припаркованого перед супермаркетом «Монопрі» на розі вулиці Бак. Номер авта і зовнішність убивць цілком відповідали тій інформації, що в неї була. Чорні вовняні пальта. Костюми від «Г’юго Босса». Поведінка високих чиновників, певних своєї могуті.

Зараз вони нудьгували біля свого авта, наче якісь наймані водії, вряди-годи зиркаючи на фасад будинку номер один на вулиці Монталамбер. Нарцис був усередині. У помешканні Сільвена Райнгарда.

— Я тобі зателефоную.

Із під’їзду вийшов Нарцис із двома картинами під пахвою. Одна була загорнута в пухирчатий поліетилен, друга обмотана ганчіркою й обв’язана мотузком. Найманці заворушилися. Анаїс відчинила дверцята авта. Віктор Януш, він же Матіас Фрер, він же Нарцис, обернувся спиною до видавництва «Галлімар» і рушив у напрямку вулиці Бак.

Він поминув портика готелю «Монталамбер», готель «Пон-Руаяль», ресторан і «Ательє» Робюшона. Із тими картинами під пахвою він скидався на сновиду. Дивився просто перед собою невидющим поглядом. Від часу їхньої останньої зустрічі в тому стерильному помешканні в Бордо він схуд кілограмів на три або й чотири.

Зарізяки вже переходили вулицю, петляючи поміж автомобілями, що стояли в заторі. Анаїс тихенько причинила дверцята і зняла пістолета із запобіжника. Поміж убивцями і жертвою було декілька метрів. Анаїс поклала пальця на спуск. Вона простувала за ними, ладна щохвилі кинутися через вулицю. Зарізяки одночасно застромили руки під пальта. Анаїс звела руку.

Та нічого не сталося.

Убивці завмерли на місці.

Нарцис допіру ввійшов до центру медичної діагностики, розташованого біля аптеки в будинку номер дев’ять на вулиці Монталамбер. Анаїс заховала пістолета під полу. Вивіска на дверях сповіщала: «Сканування органів і тканин. Комп’ютерний рентґен. Маммографія. Ультразвукові дослідження».

Нарцис методично дотримувався свого плану. Він забрав дві картини, одну в Сімона Амсалема, другу в Сільвена Райнгарда. І тепер збирався просканувати їх рентґеном.

Чоловіки в чорних пальтах повернулися до свого авто. Анаїс теж сіла до свого «опеля». Вони не помітили її, можна було й не сумніватися. Рух на вулиці майже зупинився від затору. Авта мало не буцалися бамперами. Скрізь роздратовано сигналили. Що тут такого могло статися?

Вона не зводила очей зі своїх супротивників, подумки захоплюючись їхнім спокоєм, елегантністю, їхньою зневагою до смерті. Обидва кремезні, зріст — метр вісімдесят п’ять. Бездоганно випрасувані штани. Під пальтами вгадувалися застебнуті на всі ґудзики піджаки. Один, сивий, був в окулярах з металевою оправою «Том Форд». Другий, рудуватий білявець, уже почав лисіти. В обох правильні, навіть гарні риси обличчя. Від обох аж струмувала самовпевненість, що ґрунтувалася на близькості до можновладців і безкарності.