А ось вона почувалася кепсько. Від неї тхнуло потом. Руки трусилися. Вона була вичавлена мов губка. Їй згадалися італійські вестерни, що їх вона дивилася з батьком. Перестрілки на тлі античних арен чи старовинних цвинтарів. Герої фільмів завжди цілковито владали собою. Кров у них була зимна, мов у жаб. І зарізяки цілком панували над собою. А ось вона — ні.

На мить їй закортіло зателефонувати в місцеву поліційну дільницю, та вона передумала. Вбивці обов’язково помітять наближення поліційних авт і вшиються. А їй треба таки з’ясувати, хто вони такі, на кого працюють і звідки взялися. Може, піти за Нарцисом до медичного центру? Попередити його? Вийти з ним через запасний вихід? Ні, не пощастить. Він запанікує. Може, навіть почне стріляти. Любителям не можна довіряти.

Вона поклала пістолета на коліна. Чимдуж стиснула кермо, намагаючись погамувати дрож у передпліччях. Якби був лексоміл, то їй стало б ліпше. Та поєднувати заспокійливе з амфетамінами було все одно, як дзюрити на полум’я.

Треба чекати.

Просто сидіти і чекати.

— Пане Нарцис?

Він схопився на ноги, не випускаючи полотен, що були під пахвою. Він назвав те прізвисько, не подумавши, в реєстратурі. Він не мав ні карти медичного страхування, ні направлення від лікаря, та дівчата в реєстратурі поставилися до цього з розумінням. Він сказав, що якось упав і тепер у нього щось негаразд із ліктем. Йому запропонували зачекати в черзі. Інші відвідувачі центру не звертали на нього ніякої уваги.

— Сюди, прошу.

Працівниця припровадила його коридором. На повороті він ударився картинами об ріг.

— Може, ви покинете їх у реєстратурі? У роздягальні вони вам заважатимуть.

— Дякую, мені так ліпше.

Він ішов за нею слід у слід. Після того інциденту з Райнгардом йому і так було недобре, а друга картина геть доконала його. На ній він написав себе в костюмі листоноші 80-х. Кашкет і куртка сталево-синьої барви з тодішнім логотипом пошти — паперовим літачком. Що стояло за цими дурнуватими о`бразами?

Дівчина зупинилася біля дверей.

— Ви таки певні, що хочете взяти їх із собою? — знову запитала вона.

— Дякую. Вони мені не заважають.

Вона обернула клямку і впустила його до вузької комірки перед ще одними дверми.

— Роздягайтеся. Лікар зараз вийде.

Нарцис зачинив двері й поклав картини на лаву, навіть не подумавши скинути бодай куртку. За хвилю другі двері відчинилися, і на порозі постала жінка.