— Охолонь, кралю.
— Ви самі не тямите, що робите.
Велет зареготався.
— Тоді нас двоє таких.
— Поліцаї, певне, знайшли на місці стрілянини дві картини і два рентґенівські знімки, — облизнувши закривавлені губи, сказала вона. — Їх треба забрати. Я повинна їх побачити.
Він не відповів їй, мовчки підійшов до дверей і постукав.
— Тварюко! Мерзотнику! Покидьку! Скинь із мене кайдани!
Наглядач відчинив двері, випускаючи поліцая, потім вони грюкнули зачинившись.
Анаїс розридалася.
Вона гадала, що її падінню вже край.
А воно тільки розпочалося.
Я ЗАБИВ ДВОХ ЛЮДЕЙ.
То була єдина думка, що наповнювала його свідомість.
Темна палюча і невиразна думка.
Він і досі чув постріли з «Глока». Відчував у руці віддачу зброї. Почував, як лезо ножа просягає в черево другого вбивці. І як він навалюється, заганяючи його дедалі глибше.