Інстинкт самозбереження змусив її обернутися. До неї підбігали чоловіки в шоломах. Вона хотіла було підняти руки, покинути зброю й дістати поліційну посвідку, і то все заразом. Та не встигла навіть поворухнутися, як її вгатили кийком по обличчі.

— Давайте їсти! Ох ви ж, гейки смердючі! Я знаю свої права!

Чолов’яга садив у кулевідпорне скло, спершу кулаком, потім носаком. Анаїс із задоволенням звеліла б йому заткнути пельку, та вона якраз намагалася переступити калюжу блювотиння, не замурзавши підошов. Ще один в’язень, волоцюга, допіру гепнув із лави і тепер стояв на колінах і блював.

— Нацисти! Я вимагаю адвоката!

Анаїс обхопила голову долонями. Голова просто-таки репалася від болю. Уже три години вона сиділа в камері п’ять метрів на п’ять центральної поліційної дільниці на вулиці Фабер, яка на еспланаді Інвалідів.

Її привели до тями. Обшукали. Роздягнули. Сфотографували. Взяли відбитки пальців. І замкнули в скляній клітці разом із галасливими мешканцями Двору Чудес.

Анаїс усе це було відоме. 2010 року кількість людей, яких затримала поліція, сягнула у Франції мало не мільйона. Хапали водіїв, які сідали за кермо без прав, брали подружжя, що здіймали галасливі сварки, любителів забити косяка, волоцюг і злодіїв у супермаркетах… Якщо порівнювати з цією публікою, їй не було чого скаржитися на життя. Зрештою, вона стріляла у своїх колег. А в кишені в неї знайшли амфетаміни.

Вона поглянула на свої замурзані фарбою пальці. Дивно, але почувалася спокійно, навіть упокорено. Головної мети вона досягла: Нарциса заарештували. Тож він у безпеці. Поліція з’ясує правду. З’ясує особу двох найманців. Розплутає увесь цей клубок. І, може, зловить маніяка, що вбиває бурлак…

Інтуїція підказувала їй, що незабаром буде і розв’язка.

А що буде з нею самою?

— Мерзотники! Покидьки! Комісара мені сюди!

Анаїс вище підняла ноги. Волоцюга ще раз ригнув. Сморід дешевого пійла поєднувався з іншими, не менш огидними запахами — сечі й замурзаного тіла. Вона неуважно озирнула своїх нових товаришів. Крім крикуна і ригаки, тут було двоє арабів, що сиділи понурившись на лаві. Молодий панк знай крутився і до крові чухав собі руки. Чолов’яга в добротному костюмі сумовито втупився в долівку — певне, водій без паперів. Два рокери, майже підлітки, в старанно подертих і замурзаних фарбою джинсах, либонь, мастаки графіті, реготалися і пхали один одного ліктями.

А вона була тут єдина жінка.

Як по правді, жінок ніколи не садили до камери разом із чоловіками, та в Парижі, мабуть, змінилися правила. А може, її взяли за хлопця. Або зробили це навмисне, щоб чинити на неї тиск. Вона не протестувала і не опиралася. Процедура йшла, як годиться. Незабаром її викличуть до судді. Тоді вона все і пояснить…